Я мама вже двох дорослих донечок 32 та 33 роки. У старшої також є донечка 10-ти років, чоловіка немає та не було у неї, на жаль.
А в молодшої моєї доньки двоє дітей – 3 та 2 роки їм, вона одружена. З молодшою дочкою Людмилою у мене відносини просто чудові, можна сказати, а зі старшою Іриною щось не ладиться зовсім, на жаль, у нас останнім часом.
Увесь час я чую постійні докори з її боку: “Ти мені квартиру не купила”, “Ти мені життя зіпсувала” і багато подібного.
Коли вони були ще зовсім маленькими, чоловіка не стало ще тоді, на жаль. Тому я ростила їх сама, працювала дуже багато.
Згодом, закінчивши 2 інститути, у вільний час розносила газети, писала статті в журнали, і щукала різні підробітки та багато додаткової роботи. На жаль, я не можу сказати, що у моїх дітей було все те, що й у інших, але ми тоді жили не зовсім вже бідно.
Згодом я задумалася про майбутнє та вирішила ризикнути: продала свою невеличку однокімнатну квартиру, та вклала гроші в двокімнатну квартиру на стадії будівництва.
Сама з дітьми, в цей час, пішла жити на невеличку орендовану квартиру. Діти в цей час вже закінчували школу та поступали в інститути.
Згодом, коли наша квартира вже була готова, я зробила там гарний ремонт та продала, потім купила наступну, але вже більшу, і ще раз так само зробила.
За цей час не стало мами, на жаль, мені в спадок після неї залишилася маленька квартирка в центрі нашого міста, куди оселилася моя старша донька Ірина. Потім вона здала її в оренду, а собі орендувала житло за ці гроші ближче до садочка.
Молодша Людмила тим часом вийшла заміж і у них з чоловіком з’явилося двоє діточок. В останню квартиру на стадії будівництва вселилася я, коли там був суцільний бетон, потихеньку робила ремонт, адже коштів у мене було тоді зовсім мало.
Ірина жила зі своїм чоловіком на орендованій квартирі вже майже 4 роки. Згодом зять попросив мене взяти їх до себе, він доробив ремонт, і ми стали продавати цю квартиру. Продавши її, повернула зятю гроші за ремонт і ще дала трохи грошей, які обіцяла їм подарувати ще на весілля на добудову будинку.
Будинок діти добудували та переїхали згодом від мене. А мені ми вирішили купити 1-кімнатну квартиру без ремонту. Я взяла позику та зробила там ремонт, пустила квартирантів і цими грошима віддаю борг за ремонт.
Сама зараз я живу у цивільного чоловіка, ми з ним познайомилися якраз тоді, коли в мене з’явилася нова квартира, так що мені і пожити там не довелось.
Весь цей час старша дочка влаштовує мені суперечки, що їй не подобається маленька бабусина квартира та ображається на мене за те, що я їй не купила іншу, а допомогла її сестрі, адже майже всі гроші вклала в їх будинок.
На мої пояснення, що бабусина квартира коштує дорого, адже вона в чудовій частині нашого міста, і що, виплативши кредит за ремонт, я зможу продати квартиру, також продати бабусину та купити їй побільше житло, а собі – щось простеньке.
Та Ірина не розуміє мене, ображається на мене, каже, що батько її дитини не залишився з нею саме тому що ми бідні, каже, що я їй зіпсувала все життя.
Я не знаю, як вчинити в даній ситуації. Невже я не правильно щось робила? Я повільно, але впевнено йду до мети: купити їй гарну квартиру. Зараз пішла працювати в сферу нерухомості, вже вивчила ринок, працюю, але з дочкою відносини гірше з кожним днем.
Внучка мене обожнює, але не донька. Дочка намагається це використати, і коли я їй не даю грошей, внучку до мене не водить.
Сьогодні Ірина знову зі мною сперечалася. Я виставила бабусину квартиру на продаж, на прохання дочки, коли я сказала, що потрібно продавати через агентство, дочка сказала: “Ти хочеш грошей більше для себе заробити – так і скажи!” А я і справді хотіла заробити трохи грошей на продажу своєї квартири і купити їй путівку в якийсь санаторій.
У мене таке спустошення в душі, що не можу навіть говорити. Що робити не знаю сама. І її шкода, вже 33 роки, а вона не влаштована, особистого життя немає, роботи немає, чоловіка немає, і ще квартира не подобається.
Чому роботи немає? А тому що знову я винна: з онукою не сиджу, не допомагаю їм, хоча онучці вже 10 років і я частенько її до себе забираю, але сидіти з нею кожного дня я теж не можу. І заміж вона не вийшла, тому що я з онукою не сиділа, а працювала – з її слів.
Батько моєї онучки ніколи Ірині навіть гривні не надіслав, допомагати нічим зовсім не хоче. А що таке дитину одній виховувати і на ноги підняти, я думаю, всі знають.
І сестра її, моя найменша донька Людмила, на денному відділенні вчилася, ночами працювала: офіси мила, щоб племінниці своїй допомогти. І я постійно на 2-3 роботах. Так що там говорити, весь свій час я присвячувала своє життя більше для старшої доньки Ірині.
А вона видала: “Грошей заробити хочеш?” Так порожньо в душі. Зовсім її бачити не хочу вже після цього. Може, і пройде цей стан, напевно пройде, але зараз так непросто. Можливо, я сама винна, що не допомагала Ірині так, як хотіла вона і більше грошей дала на будинок для Людмили?
Але ж вони з чоловіком старалися будувати той дім самі, тому й я старалася вкласти копійку якусь, адже бачила, який працьовитий той зять.
Фото ілюстративне.
