Я досить таки давно живу в невеличкому місті в двокімнатній квартирі. Живемо ми наче зовсім непогано, адже обоє з чоловіком працюємо, маємо хорошу роботу і отримуємо чималу зарплату. Для нашого містечка це хороші заробітки.
Нашій доньці Оленці нещодавно виповнилося 11 років. Так, як квартира у нас двокімнатна, в меншій кімнаті ми відразу зробили дитячу, то кімната нашої Оленки. А в більшій кімнаті живемо ми з Петром.
Жили ми непогано, якщо так можна сказати, в зв’язку з тим, що тепер в нашій країні відбувається. Все йшло своєю чергою, не дивлячись на всі труднощі, але останнім часом у мене якийсь неспокій на душі оселився.
А вся справа в тому, що нещодавно занедужала моя мама. Вона живе досить таки далеко від нас, в маленькому селі.
Мама моя завжди була жвава, все робила сама, ще й нам допомагала, адже ділилася городиною, яку вирощувала. Сушила нам яблука та сливи, консервувала на нас також. А ще матуся дуже любила ходити по гриби, тому навіть говорити не варто, що гриби на столі у нас були дуже часто, в будь-якому вигляді, до речі.
А тут, несподівано, у мами стало погіршуватися самопочуття, як би ми того не хотіли, але роки беруть своє.
Звісно, що ми до мами навідувалися частіше, коли приїжджали, то все їй допомагали. Мама без нас ні садила і не копала картоплю, дрова на зиму їй теж заготовляв мій чоловік.
Та тепер мама вже не та, що була раніше, на жаль, їй важко ходити, багато чого вона вже не може робити сама, а потребує допомоги та підтримки.
Та доглядати за нею я не можу зараз так часто, на жаль, адже у мене своє вже налагоджене сімейне життя в місті та робота. Але ще й вся проблема в тому, що й до себе забрати її я не можу, адже їй у нас немає де жити: одна кімната доньки, а в іншій – ми з чоловіком. Та й мама навіть чути не хоче про те, щоб все кидати в селі і їхати кудись, вона каже, що хоче жити в себе вдома.
Ми з Петром відразу порадилися та вирішили, що знайдемо доглядальницю, яка буде стежити за мамою та допомагати їй в усьому, щоб їй легше жилося і ми за неї спокійні були.
Нам пощастило, можна сказати, адже доглядати за моєю мамою погодилася наша сусідка. Тітка Тоня жінка немолода і зараз вона сидить без роботи, адже в селі з цим дуже непросто зараз.
А ми з Петром, та й мама теж, знаємо її багато років, вона порядна та хороша людина. Та й мамі є з ким поговорити, вони разом проводять тепер чимало часу.
А раз в два тижні ми з Петром навозимо мамі різних продуктів, залишаємо тітці Тоні гроші на дрібні витрати для мами, про що вона нам постійно звітує нам, все до копійки рахує, щоб ми не подумали, що вона зайве бере.
Коли ми з сім’єю приїжджаємо в село, теж робимо всю роботу в мами та їдемо назад додому.
Наче все було добре, ми звикли до такого графіку і такого життя, але вчора зателефонувала мені подруга моя та сказала, що по селу ходять негарні чутки, що я на старості років залишила маму на чужу людину, а сама й носа не показую туди.
А вже два дні, як мені дзвонять мої родичі одне поперед одного. Вони кажуть мені, що я не маю совісті, що я невдячна людина, щоб я сама сиділа з мамою, адже я її дитина і вона колись сама гляділа мене, а не нянька якась.
Я сказала, що сама розберуся в своїй сім’ї і не потрібні мені їх поради. Але мені прикро від того і дуже важко на душі. Я ніколи й не думала, що про мене так будуть говорити.
Я не розумію, ну ось чому люди такі? Що я зробила не так? Хіба я відмовилася від рідної мами, чи залишила її на старості років одну?
Якби не було, але мамин догляд на моїх плечах, а люди все одно мене засуджують. Чому в селі усі люди такі, що без пліток не можуть? Але образливо дуже за те, що вигадок багато ходить, бо маму я не залишала ніколи?
Що мені зробити, щоб менше було таких пліток, адже коли вони дійдуть до мами, вона дуже засмутиться, а я не хочу, щоб вона хвилювалася?
Фото ілюстративне.
