Вийшло так, що мої батьки розлучилися, коли мені було всього 5 років. Мама постійно мені говорила, що в усьому винен батько-зрадник. Мовляв, він нас залишив, знайшов собі нову дружину і навіть не подумав, як ми будемо жити самі без нього.
Нам було важко, після мого народження мама не працювала, так як в дитинстві я часто недужала. Так що, коли батько залишив нашу сім’ю, починати моїй мамі доводилося з нуля.
– Поки я в силах і маю таку змогу, – сказала тоді бабуся, – я вам допоможу, одних вас не залишу ніколи в непрості часи.
Бабуся моя на той час жила разом з маминим братом і його дружиною, залишивши своєму синові квартиру, вона переїхала відразу жити до мене і мами. Перший час, коли нам було важко, ми, дійсно, не обійшлися б без її допомоги. А, можливо, і впоралися б самі, якби моя мама не була такої гордячкою.
– Я не буду брати в батька гроші, подавати на аліменти, нехай на свою нову дружину витрачає і на її дітей, – впевнено говорила мама і, навіть ті суми грошей, які приходили від батька поштовими переказами, вона примудрялася відправляти йому назад, нічого в нього брати не хотіла.
Мій рідний тато всі ці роки намагався зі мною спілкуватися, але моя мама і бабуся були проти того, щоб ми з ним спілкувалися, або якийсь час проводили разом. Мовляв, він мене залишив зовсім малою, а я з ним спілкуватися хочу тепер.
Згодом ми спілкувалися з татом рідко та таємно від усіх.
Бабуся у мене дуже владна, у неї непростий характер, вона впевнена в тому, що її місія, врятувати дочку і внучку, ми навіть й не зогляділися, як вона стала головною в нашому домі. Бабуся спокійно вважала за необхідне говорити, що нам усім купувати, що готувати, навіть, що носити моїй матері.
Можливо, у мами і склалася б своє особисте життя, якби не бабуся.
– Квартира моя, – говорила вона моїй мамі, – мені від тітки моєї рідної дісталася, ти зобов’язана мене слухати. Якби не я, ви б з онукою самі ніколи б не впоралися. Які тобі чоловіки? Дитину виховуй. Досить з тебе, був уже один.
Коли мама розлучалася, їй всього було 30 років, молода ще жінка, але через бабусю особисте життя у неї так і не склалося. Ледве мені виповнилося 18 років, як мами не стало. Залишатися удвох з бабусею я не захотіла.
А потім мені зателефонував тато, сказав, що йому шкода, що так сталося з мамою і запросив мене до себе жити в столицю.
Я подумала і зважилася поїхати. Що мене тут чекало? Вчитися після школи я не стала, так потрібно було допомагати мамі, робота продавцем на місцевому базарчику – все, на що я могла розраховувати.
– Ти зрадила свою матір, – сказала бабуся. Якщо ти поїдеш до батька, я квартиру тобі цю не залишу, ти залишишся ні з чим.
Пояснити, що це мій батько, що, розлучившись з мамою, він не розлучався зі мною, я бабусі так і не змогла.
Я поїхала. Тато познайомив мене зі своєю дружиною, вона виявилася доброю жінкою, дітей у них не має. У батька була маленька квартира для мене. Всі ці роки, він виплачував за неї кредит, вирішив хоч житло мені купити, коли мама не хотіла брати у нього гроші.
Я стала жити в своїй квартирі. А потім тато з дружиною сказали, що купують дачу, будуть туди онуків возити, і я розумію, що маю їх порадувати, скоро збираюся заміж.
Бабуся свою квартиру дійсно синові відписала. Ну й добре, нехай він і доглядає її.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
