fbpx

Коли мама приїжджала, привозила продукти, ми зустрічалися на лавочці під під’їздом. Мені було настільки прикро, що коли мама поверталася додому, я ще кілька хвилин плакала в під’їзді, і лише після того, як я заспокоюся, заходила додому. Мама все бачила, і з великим розумінням і терплячістю відносилася до ситуації. Принесе дві повнезні сумки продуктів: і м’ясо, і яйця, і молоко, і сметану, і овочі всякі. Посидить зі мною на лавочці кілька хвилин, а далі каже, що їй  вже бігти треба, щоб на автобус встигнути

Після весілля у нас не було свого житла, тому чоловік привів мене в квартиру своєї матері. З свекрухою я прожила 15 років, і такого життя я навіть ворогу не побажаю.

Жили ми всі разом в двокімнатній квартирі, де народилося і двоє наших дітей.

Можете уявити собі, яке це було життя, але знімати квартиру ми не могли собі дозволити.

Я родом з села, приїхала в обласний центр вчитися в університет, тут і познайомилася з чоловіком.

Він був єдина дитина в сім’ї, тому свекруха сама наполягла на тому, щоб ми жили разом з нею.

А я погодилася, бо інших варіантів не мала. Я тоді просто не розуміла, які бувають люди і що мене чекає в чужому домі.

Сказати, що моя свекруха – специфічна людина, це нічого не сказати. Вона не любила порядок, від слова зовсім. Я не могла ніяк змиритися з тим, що вона ставить брудний посуд в холодильник. От залишить маленький кусочок хліба на брудній тарілці, і ставить в холодильник.

Готувала вона теж так собі, мої діти ніколи не хотіли їсти її їжу, але я не мала права щось їй говорити.

Тому нишком готувала для своїх дітей окремо, коли свекруха йшла кулись з дому.

Не можу сказати, що вона любила внуків, бо вони, як всі діти, хотіли бігати по всій квартирі, а я потім вислуховувала від свекрухи, що не вмію виховувати дітей.

Але найгіршим було для мене те, що до мене не могли приходити гості, навіть моя рідна мама не була в мене в гостях жодного разу за 15 років.

Живе вона в селі за 70 кілометрів від нас, могла б запросто приїхати, але свекруха не вважає за потрібне, щоб вона приходила до нас в гості.

Коли мама приїжджала, привозила продукти, ми зустрічалися на лавочці під під’їздом.

Мені було настільки прикро, що коли мама поверталася додому, я ще кілька хвилин плакала в під’їзді, і лише після того, як я заспокоюся, заходила додому.

Мама все бачила, і з великим розумінням і терплячістю відносилася до ситуації, ще й підігрувала.

Принесе дві повнезні сумки продуктів: і м’ясо, і яйця, і молоко, і сметану, і овочі всякі. Посидить зі мною на лавочці кілька хвилин, а далі каже, що їй  вже бігти треба, щоб на автобус встигнути.

Моя помилка була в тому, що я мовчала, майже ніколи не скаржилася чоловікові, все думала, що якщо я живу в квартирі свекрухи, то маю її слухатися.

Але коли я народила другу дитину, то зрозуміла, що далі так тривати не може.

Я почала наполягати на тому, щоб чоловік їхав за кордон на заробітки. Знала, що мені буде одній важко з його мамою, але добре розуміла, що це єдиний вихід придбати своє житло.

І ось нарешті моя мрія збулася – ми купили квартиру, доробляємо ремонт. В цю суботу у нас новосілля. Я дуже щаслива.

Мені довелося багато пережити, але воно того варта.

Нарешті моя мама зможе у мене погостювати. А свекруха – я навіть не знаю, чи хочу її бачити у себе вдома.

Нехай би хоч раз посиділа з своїм сином на лавочці, і відчула, як це, коли тебе рідна дитина в хату не кличе.

Чи я не права?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page