У Одарки було дві дочки: Леся і Люба. Обох дочок любила однаково, ростила їх, хоч було непросто, бо рано овдовіла.
Дівчата росли роботящими, у всьому мамі допомагали.
Першою вийшла заміж старша донька Леся.
Хлопець був із сусіднього села, забрав її до себе.
Але в невістках Лесі погано жилося, ніяк вона не могла із своєю свекрухою знайти спільну мову. Все їй було не так.
Захотіла вона з чоловіком в новій хаті жити, відправила чоловіка на заробітки, бо думала, що так швидше справа піде.
Але Михайло на чужині знайшов собі іншу, тому невдовзі заявив, що хоче розлучення.
З десятирічним сином на руках повернулася Леся додому.
На той час Люба вже теж вийшла заміж і привела чоловіка в будинок матері.
Хата у них була невелика, то ж Люба і її чоловік почали добудову, дві кімнати прибудували, кухню збільшили, ванну зробили.
Леся з сином поселилася в одній з кімнат.
Жити усім разом було непросто. Тому одного разу вона запропонувала сестрі, щоб та викупила в неї її частку.
Сплатити грошима сестрі було важко, Люба з чоловіком тоді навіть взяли кредит.
Отримавши гроші, Леся поїхала в місто, зняла собі квартиру, знайшла роботу.
Відтоді в село до сестри і до матері майже не приїжджала.
Коли весною город треба було садити, в Лесі ніколи не було часу щоб приїхати і допомогти.
Зате коли зібраний урожай лежав в погребі, вона приїжджала машиною з своїм теперішнім чоловіком і брала картоплю, буряк, інші овочі стільки, скільки їй було треба.
Люба мовчала, бо вже добре вивчила характер сестри.
Та й для себе зрозуміла, що не хоче псувати стосунки з рідною людиною через якийсь мішок картоплі.
Коли мама потрапила в стаціонар, потрібні були гроші.
Люба зателефонувала сестрі, щоб та приїхала і допомогла, але Леся відмовилася, сказала, що той хто біля мами залишився, і має її доглядати.
Тим часом у Лесі справи налагодилися. Вона вдало вийшла заміж, в чоловіка було своє житло, був автомобіль.
Сина ростив як рідного, хоча в першому шлюбі у нього була донька, якій він теж дуже допомагав.
Можна сказати, що Лесі пощастило, але ділитися з родичами чи якось допомагати їм, у неї бажання не було.
В 49 років Леся стала вдовою.
Старша донька її чоловіка відразу прибрала спадщину до рук, а Лесі нічого не залишилося, як знову повернутися в село.
Вона і досі вважає, що має право претендувати на мамину спадщину, хоча від маминої хати вже нічого і не залишилося, Люба з чоловіком все повністю перебудували.
А Люба не знає що сказати, не виженеш з хати рідну сестру!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
