Людмила мала гарну роботу, працювала в місцевій поліклініці лікаркою. З чоловіком і двома синами вона жила в невеликій двокімнатній квартирі, яку колись подарували їм батьки чоловіка. Самі свекри були людьми не бідними, мали невеличкий власний бізнес і жили в гарному заміському будинку.
Коли Людмила лише починала яку розмову про розширення житла, Іван, чоловік, відразу починав говорити, що горбатитися по закордонах він не буде, адже він впевнений, що батьківський будинок дістанеться йому, як єдиному спадкоємцю. А поки його все влаштовує, адже вони мають де жити.
Якщо Івана все влаштовувало, то Людмилі такий стан речей зовсім не подобався, адже сини підросли, школу закінчують, треба подумати про те, як дітям дати освіту і хоч якийсь куток, поки вони самі не стануть на ноги. Але Іван і не думав ворушитися, він працював, як він сам любив казати, «на себе», на СТО, коли хотів, виходив на роботу, а коли не мав настрою – сидів удома.
Бюджет у них завжди був роздільний. Вся зарплата Людмили йшла на оплату комунальних послуг і на харчування. Іван лише зрідка підкидав грошенят у спільний котел, бо відразу попередив дружину, що його гроші – це лише його гроші і щоб вона на них не сильно розраховувала.
Старша сестра Людмили ще 15 років тому поїхала на заробітки в Італію. В Україні у неї життя не склалося, з чоловіком вона розлучилася, дітей не було, то ж вона одна з перших подалася на чужині шукати щастя. Світлані, можна сказати, пощастило. Вона знайшла не лише роботу, але і чоловіка. Італієць, правда, був старшим за неї на 20 років, але жінка жодного дня не пошкодувала, що погодилася стати дружиною Роберто.
Світлана часто кликала сестру до себе в гості, але та відмовлялася, посилаючись на роботу. Але одного разу Людмила сама зателефонувала сестрі і запитала, чи можна до неї приїхати, але не в гості, а на довший час, просила знайти для неї роботу.
Світлана відразу зрозуміла, що все це не просто так. І не помилилася, бо Людмила зізналася, що у Івана є інша жінка, яка навіть народила йому дитину. Тікати від цього сорому – найкращий вихід. Обоє синів поїхали до столиці на навчання в університеті, то ж вдома її уже нічого не тримало. Хіба що робота… Адже тут її люблять, цінують і поважають. А ким вона буде на чужині?
Але сестра швидко допомогла Людмилі визначитися. – Дивись, сестричко, – сказала вона. – Ти живеш практично в чужій квартирі, з якої твій чоловік тебе може вигнати в будь-який момент. Твоєї зарплати тобі навряд чи вистачить навіть на знімання, не те, що б думати про покупку власного житла. Так що не думай – кидай все і їдь до мене, а ми з Роберто тут щось придумаємо. Тобі ж лише 42 роки – найкращий час, щоб почати жити для себе.
Людмила і сама розуміла, що їхати треба, бо Іван вже почав прямо говорити, що хоче привести в свою квартиру свою нову жінку і їхню спільну дитину.
Спочатку на чужині Людмилі було дуже важко. В пошуку роботи допомогли навики лікаря. Людмила доглядала літнього італійця, в якого були серйозні проблеми із здоров’ям, то ж її медична освіта дуже пригодилася.
За 10 років заробітків Людмила купила синам по квартирі. З чоловіком розлучилася, він вдруге одружився і живе з тією жінкою. Роберто допоміг їй влаштуватися на роботу в лікарню, але медичною сестрою, бо диплом лікаря треба довго підтверджувати в іншій країні. Життя помаленьку почало налагоджуватися, Людмила розцвіла.
І тут пролунав дзвінок з минулого. Телефонували сини, сказали, що батько серйозно захворів, його нова дружина зібрала речі і пішла від нього, а йому потрібний цілодобовий догляд. Самі хлопці працюють і живуть в іншому місті, тому постійно сидіти біля батька вони не можуть. Просили Людмилу повернутися додому.
Світлана категорично заборонила сестрі навіть думати про це. Зрештою, у Івана ще є батьки, нехай вони і літні люди. Коли їхній син кинув дружину, вони не втрутилися, то ж чому тепер Людмила має бути їм чимось зобов’язана?
Але сама Людмила вважала інакше, не могла вона вчинити так, як її чоловік, бо тоді ж чим вона відрізнятиметься від нього? Чоловік потрапив в біду, і вона вважала своїм обов’язком йому допомогти. Тому попросила синів, щоб найняли для батька доглядальницю, а вона все оплатить…
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне – freepik.
