fbpx

Коли Ліда 20 років тому назад вирішила залишити чоловіка і дітей, і подалася на заробітки в Італію, свекруха їй цього не пробачила. Як це можна чоловіка і дітей залишити, – не вкладалося в голові у неї. В дорогу свекруха відправляла невістку з недобрими словами. – Не пробачу тобі ніколи, так моєму синові життя зіпсувати. Та Ліда не вагалася, швидше, навпаки, чим більше нарікала свекруха, тим більше їй хотілося пошвидше втекти

– І як, Лідо, будемо хату ділити? – запитала свекруха, яка щоб захистити рідного сина спеціально приїхала з сусіднього села.

– Яку хату? Мамо, Ви ж добре знаєте, що будинок збудований лише за мої гроші, а Ваш Василь не те, що нічого в хату не пристарав, він ще й виніс, що міг.

– Нічого не знаю, – каже свекруха. – Поки ти по закордонах їздила, він дочку ростив. І будинок придбаний у шлюбі, так що або по-доброму ділитися будемо, або через суд.

Ліда в рідне село повернулася зовсім іншою – стильна жіночка, красива і доглянута. Їй зараз її шістдесят і не даси, максимум п’ятдесят. Говорить вишукано, не так, як жінки в селі. І манери такі, витончені. Життя в Італії її дуже змінило.

В Італію вона їхала з великих злиднів, грошей не було, діти росли, а чоловіка, крім оковитої і друзів, нічого не цікавило.

Коли Ліда 20 років тому назад вирішила залишити чоловіка і дітей, і подалася на заробітки в Італію, свекруха їй цього не пробачила. Як це можна чоловіка і дітей залишити, – не вкладалося в голові у неї.

В дорогу свекруха відправляла невістку з недобрими словами. – Не пробачу тобі ніколи, так моєму синові життя зіпсувати.

Та Ліда не вагалася, швидше, навпаки, чим більше нарікала свекруха, тим більше їй хотілося пошвидше втекти. Дочка уже майже доросла, а триматися за чоловіка, який би рідну маму продав за оковиту, у Ліди більше не було сил.

А що Василь, він, на зло дружині, опустився на саме дно. Скільки разів дочка просила тата схаменутися, бо соромно в селі перед людьми, та марно. З хати не виженеш – рідний батько все ж таки, але жити так просто неможливо. Їздила не раз в село до бабусі, просила, щоб та схаменула рідного сина, але вона у всьому звинувачувала Ліду.

– Якби не лишила твоя мама чоловіка, такого б не було, – казала вона. – То все твоя дорога матуся винна, – постійно звинувачує Ліду свекруха. 85-річна жінка і досі не пробачила невістку.

– А в чому я винна, – виправдовується Ліда. – Я ж хотіла сім’ю зберегти, та коли побачила, що марно, втекла, щоб себе врятувати і дітям допомогти.

І їй таки все вдалося. А от у тому, що у чоловіка так життя склалося, вона справді не винна – він сам колись обрав для себе саме таку дорогу. Могли ж разом поїхати за кордон і швидше б до всього доробилися.

За 20 років Ліда збудувала величезний будинок, в якому живе донька з зятем. На подвір’ї є ще прибудова, стара хата, але Василь там жити не хоче.

Він вирішив, що йому буде краще розлучитися з Лідою, і поділитися майном. Свекруха так само вважає, тому і приїхала розібратися, щоб було все по-чесному, щоб її сина не обділили.

Віддавати будинок чоловікові Ліда не має наміру, бо важко працювала, щоб його збудувати. А якщо йому гроші запропонувати, то це теж не вихід, адже він їх по вітру за кілька днів пустить.

Розуміє Ліда свою помилку, треба було спочатку розлучатися, а потім їхати. Але сподівалася жінка на краще, а воно он як вийшло. І що тепер робити?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page