Є у мене одна подруга, не можу сказати, що вона для мене найкраща, але знайомі ми з Лесею давно: ще зі школи, в одному класі ми з нею вчилися. Були в одній компанії, раніше спілкувалися часто, а потім нас життя на час розлучило: Леся поїхала вчитися, потім покинула навчання, приїхала назад до нашого міста.
Влаштовувалася всюди на роботу, часто сперечалася з начальством, її звільняли, та й особисте життя у неї чомусь зовсім не складалося. Коли вона ще вчилася в школі, то жила зі своєю бабусею – по сусідству, а потім повернулася до матері, коли бабуся постаріла і їй вже важко було. Бабусю відвідував тільки соцпрацівник, поки її не стало, і ось подруга знову повернулася і стала знову моєю сусідкою.
Начебто – життя налагоджується у неї, але з особистим життям все ж не складається, роки минають, а заміж ніхто не кличе. Але вона їх ретельно вибирала, і десь її зрозуміти можна: Леся хотіла знайти собі хорошого чоловіка.
Загалом, дотягла своїм вибором до тридцяти років, коли вже нікому й не потрібна вона зовсім стала. Леся мені нічого про себе до ладу не говорила – як вона своє подальше життя буде влаштовувати, як я раптом помітила у неї кругленький живіт.
Як потім Леся мені відразу пояснила, що щастя їй чекати вже не від кого, вирішила народжувати для себе, бо роки минають, а хочеться стати матір’ю.
Коли Леся народила доньку, попросила нас з чоловіком зустріти її з малям на машині. Туди підійшов її старенький батько, мама занедужала, непросто ходити їй, не змогла приїхати, але чомусь подруга на маму образилася.
Потім я стала частенько до Лесі заходити – можливо, допомогти чим. Вона охоче приймала будь-яку мою допомогу, іноді просила посидіти з її донькою, щоб їй до магазину вибігти, стали спілкуватися. І ось з кожним днем я розумію, як змінюється її характер, причому не в кращу сторону.
Леся постійно комусь телефонує з рідні, і це тільки при мені раз по сто. Дзвонить батькам, а вони вже старі люди, не дуже добре себе почувають, живуть на одну пенсію, і так їм виказує все: «Ну це ж ваша внучка! Ну дайте грошей, ви ж там щось відклали, я ж знаю, у вас є!». Потім передзвонює братові: «Ну і що, що ти вже давав грошей, я ж не в борг прошу, ти ж знаєш, мені віддавати нічим! Це ж твоя племінниця, ну не шкодуй грошей для малої дитини, ти ж не бідна людина, а я мати-одиначка!».
У нас з чоловіком Леся теж брала в борг не один раз, в загальній сумі десь тисячі 3, віддати не поспішає, але ми і не квапимо її, розуміємо, що їй зараз нічим віддати. Мабуть, їй совісно далі брати, тому намагається взяти у тих, хто рідніший їй.
У неї тітка вийшла заміж за чоловіка-підприємця, той тримає кілька крамниць з овочами, вона у неї намагається найбільше взяти, зі словами: «Я ж одиначка!». Чоловік тітки постійно привозить їй сумками овочі, фрукти, м’ясо, молоко, але вона до нього з претензією – мовляв, не хлібом єдиним живе людина. Просить грошей на одяг, господарські дрібниці. Це при тому, що вона отримує допомогу від держави, і ходить в різні соціальні центри, щоб безкоштовно одягнутися і дитячих речей набрати.
Ми якось спробували знайти в інтернеті батька її дитини по соцмережах, але у нього таке поширене прізвище та ім’я, що годі й шукати. Я в душі пораділа за чоловіка, якщо чесно – дісталося б йому дружина ще та! Ніхто навіть не хоче хрещеними її дочки стати – вона ж потім все у всіх просити буде, бо вважає, що їй всі люди щось винні, хоча сама вирішила народити для себе, отже розуміла всю відповідальність, яка лягає на плечі матері. Нам пропонувала бути хрещеними, і ми не хочемо.
Леся якось навіть розшукала свою далеку родину, стала їм скаржитися на своє життя, що їсти щось потрібно, а грошей немає, вони й переказали їй чималу суму грошей на картку. Тепер вона вже домовилася з батьками, що вони будуть оплачувати їй всю комуналку, і вона до них не має претензій. Брату і тітці телефонує регулярно, оббиває пороги чиновників і соціальних центрів, хоч пачку макаронів, але візьме, де дають.
Причому Леся живе безбідно, хоч і любить прибіднятися. Вона вважає, що вона героїня, народивши єдину дитину сама, і всі їй щось винні, ніби у інших сімей дітей немає, а її батькам взагалі самим зараз важко. Найсумніше з цього всього, що вона задумала ще раз так народити. Поки її відмовляю, як можу: це ж діти. Вона, з одного боку, і погоджується зі мною, але сама собі щось там вирішує. Для мене це взагалі незрозуміло. Адже вона всю відповідальність перекладає на інших людей. І наскільки у рідні вистачить терпіння?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
