Коли я сказала, що буду розлучатися з чоловіком, мене не зрозуміли ні діти, ні родичі, ні сам чоловік, ні його мама. Свекруха прибігла до мене і стала влаштовувати сцени, що я невдячна, що 20 років тому вона мене прийняла в свій дім, ставилася як до рідної дочки, а тепер, коли у мене гроші з’явилися, я так некрасиво поступаю з її сином.
Може, їй збоку саме так і виглядає, але я так не вважаю. Зараз мені 55 років, коли починати жити, якщо не вже? Постійно зважати на думку інших – теж не діло, так недовго і своє життя втратити.
Свекрусі моїй 78 років, вона ще доволі активна жінка, і це нормально, що вона хвилюється за свого сина, адже після нашого з ним розлучення їм доведеться жити разом. До неї у мене претензій немає, вона справді хороша жінка.
Коли ми з чоловіком одружилися 30 років тому, вона прийняла нас у своїй квартирі, там народилися наші діти. Свекруха нам дуже допомагала, жодного разу слова кривого мені сказала, так що скаржитись на неї я не можу, бо буду мати гріх.
Але якщо свекруха старалася з усіх сил, то мій чоловік, живучи біля мами, зовсім розслабився. Крім своєї невеликої зарплати, більше нічого додому він не приносив. Я ж хвилювалася за те, що у нас дві дочки росте, ну не будемо ми всі тулитися в її квартирі все життя!
Я не раз просила чоловіка, щоб він збирався і їхав на заробітки, але у нього була стандартна відповідь: “Тобі треба – ти і їдь”. Одного разу він мене так розізлив, що я зібрала речі і поїхала. Для заробітків я вибрала Італію, перед тим туди вже поїхала одна моя співробітниця, так що я знала, що я їду не на пусте місце, а що вона там мене зустріне і допоможе якщо що.
Дочкам нашим тоді було 10 і 8 років відповідно. Звичайно, я за них хвилювалася, але знала, що свекруха моя дуже відповідальна жінка, і що вона за ними добре пригляне. До речі, я за це дуже їй вдячна, адже мене не було 20 років, і весь цей час мама чоловіка практично виконувала мої обов’язки.
Але зате всі ці роки я їх утримувала, висилаючи додому зароблені євро. Ми з свекрухою спочатку купили квартиру старшій доньці, потім ще одну молодшій, так що поки мої дівчата заміж вийшли, у них вже було своє житло. Чи зміг би так наших дітей забезпечити чоловік? А я змогла, і цим дуже пишаюся.
Коли квартири для дітей вже були придбані, свекруха стала наполягати, щоб я вже додому поверталася. Але я не захотіла, бо у мене ще виникла ідея таємно від всіх купити і собі житло. За роки перебування в Італії я вже твердо вирішила, що не хочу жити з чоловіком. Адже всі ці роки я жила з його мамою, а не з ним.
То ж моє рішення розлучитися не можна назвати спонтанним, я давно до цього йшла. І тепер я можу собі це дозволити, адже у мене є і власна квартира, і гроші.
Свекруха мене благає цього не робити, каже, що її сину вже 57 років, що він весь цей час чекав на мене, і що де він собі зараз знайде когось іншого? Попереджає, що якщо я не одумаюсь, то вони будуть претендувати на поділ моєї нової квартири, адже вона куплена в шлюбі.
Ну що ж, побачимо, не думаю, що вони насміляться. А те, що чоловік на старість буде сам, він в якійсь мірі сам винен. Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.