Катерина сиділа на кухні своєї подруги, Вікторії, і тихо плакала. Їй було важко на душі і хотілося з кимось поділитися, а вікторія шкодувала і заспокоювала її.
— Катю, заспокойся, будь ласка. Ти себе не шкодуєш зовсім, — тихо сказала Вікторія. — Звідки ці недобрі думки? Дмитро тебе обожнює, ви разом вже майже двадцять років!
— Ні, Віко, я знаю, що він зраджує, — Катерина підняла засмучені очі. — Я відчуваю це. Вчора я зателефонувала на його фірму, де він працює, і мені сказали, що в нього не було зустрічі з клієнтом у місті. А він повідомив, що проводить переговори на роботі допізна!
— І це все? Господи, Катю! Він, може, замовив тобі сюрприз! Може, готував тобі подарунок якийсь! Ти просто втомилася від буденності, і твоя уява малює те, чого немає. Дмитро забезпечує вас, він — ідеальний чоловік.
— Ні, Віко. Він почав захищати свій телефон паролем і бере його із собою завжди і скрізь, навіть коли йде на п’ять хвилин винести сміття. До цього такого ніколи не було.
— Ну перестань, Катю. Не шукай доказів. Поважай себе. Ти не маєш копатися в його речах. Ти маєш любити себе. Ти розумна, ти створила йому тил. Дмитро не може цього не цінувати, ти – це все для нього.
Катерина, втомлена від власних підозр, з надією вчепилася в ці слова.
Вікторія завжди знала, як заспокоїти її і це щира правда.
Вона була, ніби, старшою сестрою, якої у Катерини ніколи не було.
Катерина і Вікторія дружили з першого курсу університету.
Їхня дружба була контрастом: Вікторія — висока блондинка з рішучою ходою, завжди в центрі уваги, знала, як керувати людьми. Катерина — невиразна, тиха, з головою занурена в економічні підручники.
Вікторія завжди мріяла про «соціальний ліфт». Вона була переконана, що її краса дасть в житті їй чимало.
Вона зустрічалася з виключно впливовими та заможними людьми, постійно “фільтруючи” їх на предмет стабільності та фінансової незалежності.
Катерина ж не сподівалася на багатство ніколи.
Вона знала, що єдина її надія — це інтелект і працьовитість.
Вона ходила у сірих светрах, її гарні каштанові коси були постійно зібрані у простий пучок, а косметикою вона ніколи не користувалася, та й не вміла робити цього.
— Катю, ну ти як сіра мишка! Купи собі щось яскраве, підфарбуйся!
— Ні, Віко. Мене й так не помічають. А якщо помітять, то не за зовнішність. Краще я буду працювати і покладатися лише на себе, ніж шукати багатого нареченого, мені це не світить зовсім.
Вікторія знизувала плечима і продовжувала свою бесіду.
Доля Катерині посміхнулася несподівано. Під час стажування в банківській установі вона познайомилася з Дмитром.
Він був молодим аналітиком, амбітним, але дуже скромним. Вони почали зустрічатися.
Його батько мав невелике, але перспективне інвестиційне агентство.
Вікторія відреагувала зі скепсисом.
— Що ти в ньому знайшла? Звичайний офісний працівник. Будете все життя економити на всьому, відкладаючи на пенсію. Мені нудно від самої думки про це.
— Це спокійне, надійне життя з людиною, яку я кохаю. А тобі потрібен лише феєрверк.
Вікторія на той час вже працювала юристом у великій корпорації, відвідувала дорогі клуби та активно шукала свого «принца».
Її одяг був завжди розкішним. Вона відчувала, що вже у гарних стосунках з директором департаменту — успішного з особняком і яхтою.
Катерина і Дмитро одружилися. Їхнє життя було тихим, робочим і поступово ставало все більш заможним.
Дмитро пішов з батьківської фірми, відкрив свій власний бізнес, який стрімко пішов угору.
Він якраз саме тоді став тим самим «перспективним» і заможним чоловіком, про якого мріяла Вікторія.
Катерина стала мамою двох дівчаток, одну за одною.
Вона повністю присвятила себе дому, дітям і створенню ідеального тилу.
Дмитро наполягав, щоб вона не працювала: «Ти потрібна вдома. Дітям потрібна мама, а мені — затишок».
Всі університетські знайомства Катерина втратила, і тільки Вікторія залишилася поруч з нею завжди.
Вона не допомагала з дітьми, оскільки своїх у неї не було.
Але Вікторія була експертом у світі дорогих брендів, салонів краси та гламурних подій.
Вона забирала Катерину з рутини і везла її “на каву” в елітний район.
Вікторія не вийшла заміж. Її стосунки з директором департаменту розпалися.
Вона працювала в середній юридичній компанії і ледве зводила кінці з кінцями.
Катерина час від часу позичала їй гроші, про які Вікторія “забувала”. Катерина ніколи не нагадувала подрузі про борг, завжди вибачала.
Після зустрічей з подругою Катерина іноді намагалася поговорити з Дмитром про свою роботу. Дівчатка вже були достатньо дорослими. Але Дмитро рішуче відмовляв дружину йти до праці.
«Я заробляю достатньо для нас усіх. Наш дім тримається на тобі. Ти — мій тил».
За ці роки Катерина, з хорошої жінки, перетворилася на зручну, практичну дружину.
Дмитро відкрито не любив Вікторію ніколи:
— Як ти можеш з нею спілкуватися завжди? Вона зовсім нещира і заздрісна. Її розмови про шопінг і ресторани погано на тебе впливають. Ти починаєш мріяти про щось непотрібне, збиваєшся з правильного шляху.
— Вона моя подруга, ми з дитинства разом. Вона мене підтримує.
Катерина ігнорувала зауваження чоловіка.
Коли вона переказувала слова чоловіка Вікторії, та лише відмахувалася:
«Це чоловічий не вірний погляд. Він боїться, що я витягну тебе з його нудного світу».
— Катю, тобі варто зайнятися спортом, — якось сказала Вікторія, оглядаючи свою подругу.
Катерина загорнулася у свій великий светр.
— Навіщо? Дмитро мене любить такою, яка я є. Я не ходжу на роботу.
— Любов — це чудово, але ти вже немолода, Катю. Чим старша жінка, тим більше вона має інвестувати у свій вигляд.
Одного осіннього дня подруги поїхали на шопінг. Вікторія зайшла в примірювальну.
— Катерино, я вже все вибрала. Тепер твоя черга! Ти маєш купити щось для Дмитра. Порадуєш його увечері.
— Не хочу. Тут мого розміру не буде. Я ж не така струнка, як була вже колись.
— Перестань вигадувати. Знайдемо щось ідеальне для тебе.
Вони вибрали елегантну смарагдову сукню.
Сукня ідеально підкреслила статуру Катерини, приховавши дрібні недоліки.
Вперше за багато років Катерина подивилася на себе в дзеркало з гордістю і вогником в очах.
Вона повернулася додому натхненною. Вона увійшла до вітальні, де Дмитро сидів, уткнувшись у телефон, і чекала компліментів.
— Дмитре, подивися! Моя нова сукня! Як тобі?
Дмитро відірвався від екрана і дивно окинув її поглядом.
— Що це таке?
— Нова сукня. Вікторія допомогла вибрати. Тобі подобається?
— Ні. Вона занадто якась яскрава для тебе. І, чесно кажучи, вона не пасує тобі.
Катерина опустила очі. Джинси та домашній одяг були зручнішими, це правда.
— Я ж тобі казав: Вікторія навчить тебе лише недобрим звичкам. Як ти могла купити таку річ? Вона тобі не пасує.
— Я думала.
— Я не хочу, щоб ти її носила. І, до речі, припини спілкування з Вікторією.
Голос його був незвично холодним і сердитим. Він знову поринув у телефон.
Катерина пішла у ванну, набрала теплу воду і дозволила собі поплакати.
Наступного ранку вона була у звичному домашньому одязі.
Про сукню більше ніхто не згадував. Катерина вирішила, що, можливо, Дмитро мав рацію.
Але далі суперечки ставали все частішими. Дмитро став відстороненим, постійно затримувався на роботі, його “переговори” та “відрядження” на вихідних ставали буденністю.
Його пояснення були логічними, але Катерина відчувала присутність іншої жінки.
Вона ділилася підозрами з Вікторією, яка щоразу заспокоювала її:
«Це новий великий проект. Дмитро щиро кохає лише тебе».
Істина відкрилася, як це часто буває, абсолютно банально і безцеремонно.
Одного дня Катерина гуляла зі старшою донькою в торговому центрі.
Проходячи повз ресторан із панорамними вікнами, вона випадково глянула всередину.
Там, за столиком, сиділи Дмитро і Вікторія.
Дмитро тримав руку Вікторії, схилившись, щоб щось сказати їй на вухо.
Вікторія щиро та гучно засміялася, біля неї лежав розкішний букет троянд, вони спілкувалися так і поводили себе дивно, що Катерина все зрозуміла відразу.
Вони виглядали досконалою парою.
Катерина стояла нерухомо. Її донька взяла її за руку, питаючи про морозиво.
Катерина довго дивилася на них. Дмитро підвів погляд і побачив дружину.
Вікторія теж обернулася.
Обидва дивилися на Катерину, але жоден із них навіть не поворухнувся, щоб вийти.
Катерина, як у тумані, довезла дітей додому і лягла на диван.
Вона не включала світло, сиділа в темряві, намагаючись зрозуміти, скільки часу минуло.
Дмитро прийшов пізно ввечері. Він сів навпроти, не кажучи ні слова.
— Як довго це триває? — голос Катерини був сухим, без сліз.
— Два роки, — відповів він. — Катю, ми збираємося одружитися.
— Вітаю. І чому вона?
— Вона яскрава, вона підтримує мої амбіції. З нею — свято щодня.
— А зі мною? Зі мною не було свята?
— Я втомився від суцільною домашньої рутини, від побуту. Я втомився від того, як ти виглядаєш. Ти в кого перетворилася?
— Я подарувала тобі двох доньок, я створила тил, про який ти мене завжди просив і про який мріяв завжди! Я старалася, щоб у тебе був ідеальний дім і гаряча вечеря! Я теж втомлювалася!
— Ти не єдина мати на цій планеті. Але інші жінки залишаються у формі, стежать за собою, ними можна пишатися. Ти не така.
— Тобто, зі мною було соромно?
— Так, Катю. Я більше так не хочу. Я залишу тобі будинок, забезпечу тебе, але я не буду жити так нудно, як ми жили.
Дмитро пішов наступного ранку, взявши лише одну валізу.
Вікторія зателефонувала за кілька днів. Катерина слухала її вибачення, що звучали, як тріумф.
— Так, Віко, ти була права у студентські роки, — сказала Катерина, не перебиваючи її. — Чоловіки справді люблять очима. І наш Дмитро не став винятком.
Життя Дмитра і Вікторії, проте, не було довгим.
Дмитрові швидко набрид постійний «феєрверк», який влаштовувала Вікторія.
Через пів року він почав тужити за тим, від чого втік: ідеально налагодженим побутом, тишею і гарячою вечерею.
Він сумував за тим, що стало для нього звичним і зручним: приходити додому, де його чекає надійний, передбачуваний тил.
Чоловік став телефонувати Катерині, вибачатися і просити зберегти їх сім’ю, адже вони так багато років щасливо разом жили, діти в них. Мовляв, часи складні, таке в багатьох сім’ях буває, він кохає лише її.
Катерина тепер не знає, що їй зробити і чи пробачати чоловіка, адже, як би там не було, щиро кохає його.
Рожина теж за те, щоб сім’я була разом.
Але чи можна таке пробачати? Чи буде й далі жінка щаслива у такому шлюбі?
Ви б пробачили?
Фото ілюстративне.
