Ірина все своє життя провела в маленькому містечку на околиці. До роботи в місті їй доводилось добиратися близько години. Здавалося б, не так вже й далеко, але це якщо ти не маєш ні від кого залежати.
У Ірини було двоє дітей, яких вона виховувала самотужки: чоловік залишив її, коли старшому синові було лише п’ять років.
І ось Ірина важко працювала з ранку до вечора, постійно зайнята: вивести дітей у садок, потім до школи; готувати їсти, прибирати, прати, садити овочі, доглядати за тваринами. Вставала рано, лягала пізно.
Якось справилася з усім. Виховала дітей. Отримала пенсію. І сподівалась, що тепер зможе відпочити.
Але не так сталося. Внуки! П’ятеро!
Син і донька вирішили, що бабуся буде дуже рада, якщо кожного літа вони приїжджатимуть до неї.
Коли внуки були ще маленькими, проблем не було. Але все змінилося, коли вони пішли до школи.
Діти аргументували своє рішення так: в місті дуже спекотно, дороги плавляться від спеки. Вони працюють цілими днями, на роботі завжди. То що, внуки повинні сидіти вдома?
А у бабусі чисте повітря, у сусіда корова, в саду є ягоди, зелень, огірки, помідори. Ліс недалеко, бабуся добре орієнтується, завжди може провести дітей туди. І річка поруч.
Отже, літні канікули у бабусі – це майже як відпочинок в раю. І для здоров’я корисно, і жодних тривог. Бабуся – відповідальна, дуже любить внуків.
А вони, батьки, хоча б трохи відпочинуть.
Чудова ідея – вирішили діти самі!
Ірина погодилася без вагань.
Але вже через кілька днів пошкодувала.
Діти були дуже вибагливі в їжі, не могли самі себе зайняти, а допомагати по дому – це взагалі фантастика. Крім того, вони зовсім не слухалися вже бабусю, постійно сперечалися, кожен раз ставили під сумнів її слово.
Єдине, що їх цікавило – це телефони.
Яка там казка, які походи в ліс? Річка? Це все «нудно».
Ірина намагалася робити все, щоб внуки не нудьгували.
Вона дуже старалася для них: намагалася більше часу проводити з ними, розповідала цікаві історії, готувала смачно. Але все одно вони були незадоволені.
Телефонували батькам, скаржилися. Мовляв, бабуся не дає спокою, примушує їсти кашу, ховає телефони.
Ірина спробувала сховати телефони, але зробила лише гірше. Внуки здійняли такий галас, що здалося, вся околиця чула.
А син і донька навіть не стали розбиратися, мовляв, вирішуйте там все самі. На скарги дітей реагували миттєво: дзвонили, докоряли матері, нагадували, що внуки приїхали до неї відпочивати, а не працювати.
Все літо Ірина доглядала за дітьми.
Готувала смачні страви, прала їх одяг, намагалася, щоб вони спали в чистому, а в будинку був порядок.
Син і донька жодного разу не приїхали. Допомоги не запропонували.
Телефонували – так. Але більше цікавилися, як почуваються діти. Про те, як Ірині справлятися з ними, їх не турбувало.
Ірина запитала, чому вони не приїжджають. Вони відповіли, що занадто зайняті, далеко добиратися, а вихідні хочеться відпочити.
– Далеко? – здивувалася Ірина. – А я стільки років до роботи їздила. Без машини. І з сумками. А ви навіть не приїхали на один вихідний за все літо.
– Це був твій вибір, – вперто відповів син. – Ніхто тебе не змушував.
В серпні, коли внуки поїхали, Ірина нарешті зітхнула з полегшенням.
Звісно, через кілька днів вона вже почала сумувати за ними.
Але внуки не зателефонували жодного разу.
Ірина намагалася подзвонити, але з кожним з них розмова не складалася. Кожен говорив, що зайнятий, що має багато справ.
Ірина ображалася, але розуміла, що вона нічого вдіяти не може.
Коли внуки приїхали наступного літа, вона навіть не згадала про це.
І знову весь час працювала, щоб забезпечити їм гарний відпочинок.
І знову не отримала жодного слова подяки.
Ірина одного разу поділилася своїми хвилюваннями з сусідкою. Розповіла, як важко їй з онуками, але вона й дітям не може відмовити, хоче їм допомогти.
Сусідка відповіла:
– Не бери їх більше на канікули. Нехай син і донька самі справляються.
– Як це не брати? Це мої внуки! – здивувалася Ірина.
– Ну і що з того? У мене теж є внуки. Вони приїжджають тільки на місяць, а решта часу – це відповідальність їхніх батьків. Он, у твого зятя ще мама є, хай теж допомагає з дітьми.
– Моя сваха відмовляється допомагати з цим, – сказала Ірина.
– І правильно робить, – відповіла сусідка. – Ти одна така. Ти ж не повинна безкоштовно піклуватися про дітей. Візьмеш гроші на їжу і за допомогу. Вони ж нічого тобі не дають і навіть продукти не привозять. Всю пенсію, яку ти відкладаєш весь рік, потім і віддаєш своїм онукам. Хакй діти трохи дають грошей.
– Гроші? – здивувалася Ірина.
– Так! Ти не повинна їх утримувати на власні кошти. Якщо хочеш допомогти, то маєш право попросити за це. Тоді вони точно зрозуміють, що це не просто.
Ірина довго думала. І вирішила поговорити з дітьми.
Вона подзвонила сину і повідомила, що зможе забирати наступного року внуків тільки в серпні, на місяць лише перед школою.
– Чому? – здивувався син. – А що ми будемо робити в липні і червні?
– Не знаю. Придумайте щось, – спокійно відповіла Ірина.
– Як ти так можеш з нами вчинити? Як це – не можеш? – почав сперечатися син.
– Мої плани не стосуються вас, – спокійно сказала Ірина.
– Зрозуміло, ти хочеш відпочити від нас. А внуки будуть сидіти вдома і дихати пилом! Ти ж бабуся! – заявив син.
– Чому пилом? Ви можете приїхати до мене. У мене є місце для всіх, і я на той час буду відсутня, – сказала Ірина.
– Куди ти поїдеш? – запитав син.
– До сестри, в Італію. Вона давно мене кличе до себе, вона дуже добре влаштувалася там, от я на літо й до неї збираюся, ще й підробіток мені якийсь знайде, зароблю і я якусь там копійку.
– В Італію? Ти ж розумієш, скільки це коштуватиме?
– Розумію, – Ірина навіть пораділа, що син заговорив про гроші. – Ти мені й допоможеш з дорогою.
Син мовчки поклав слухавку.
Пізніше Ірина мала розмову з донькою. Та, здивована, теж відмовилась допомогти мамі з грошима.
Потім діти таки передзвонили і погодилися, що будуть мамі давати гроші на продукти і приїжджати до дітей на літо на вихідні. Обіцяли і для мами давати якісь гроші.
Ірині трохи соромно брати гроші у дітей? Але хіба вона не вірно вчинила? Чому відмовлятися від грошей, хоч це рідні онуки, але ж їй так важко біля них? Невже бабуся має відмовитися від фінансової допомоги?
Фото ілюстративне.
