Вихідний день у Ані почався як завжди, нічого особливого дівчина на нього не планувала, а тому відкривши очі, просто перекинулася на інший бік з метою поніжитися ще годинку-другу. Так що там говорити, напевно у кожного бувають такі дні ліні, коли нікуди бігти не треба, можеш спокійно повалятися в ліжку стільки скільки влізе. Ось і Аня напевно до обіду б так проленілась, якби в двері не подзвонили.
– Ой, ну кого ще там з ранку принесло. – буркнула Аня, натягуючи на себе халат.
Дійшовши до дверей, Аня заглянула в дверне вічко – нікого. Вона незнайомцям двері в принципі ніколи не відкриває, а якщо вже у вічку нікого немає – поготів. “Що за жарти такі? Зателефонувати і сховатися. Чи це смішно!” – бурчала про себе Аня.
Дівчина двері звичайно ж не відкрила, а попленталася прямо на кухню зварити собі кави, щоб нарешті прокинутися від ліні. Не минуло й 2 хвилин, в двері знову подзвонили.
Читайте також: “ЯK ТAК, ЧИЯ ДИТИНА?”: ПАСАЖИРИ МАРШРУТКИ БYЛИ ШOКOВAНI ПОБАЧЕНИМ
– Так що ж таке! – бурчала Аня як бабка стара, прямуючи до дверей вже з войовничим настроєм.
У вічку знову нікого. На питання “хто там?” – тиша. “Тьху на вас” – про себе бовтнула вона і попрямувала назад на кухню. “Набридли вже дражнитися, дітвора”.
Допивши свою каву, Аня зібралася пройтися по магазинах. Відкривши двері, вона відчула перешкоду, двері явно щось підпирало. Акуратно заглянувши за неї, вона отeтeріла. Там стояла колиска, звичайна собі така люлька – з немовлям!
Аня акуратно протиснулася в двері, озирнулася на всі боки – нікого. “9-й поверх – значить хтось спеціально приніс і залишив. Чи не полінувався ж до 9 нести!” – вголос уже сказала Аня, немов закликаючи до чиєїсь совісті. Але з нею охоче говорило лише відлуння.
Вона оглянула люльку – малюк сопів і міцно спав. У колисці пару памперсів, пляшка з молоком. “І на тому спасибі” – розлютилася Аня. Збоку завалявся клаптик паперу.
“Це Оленка. Я не можу її виховувати, я сама ще студентка, якщо батьки дізнаються, її віддадуть у дитбудинок. Загалом не можу я з нею додому в місто повернутися. Що робити теж не знаю. Зрозумійте і вибачте. Не шукайте, я з іншого міста”.
– Очманіти! Тобто як робити дітей знає, а як ростити – немає. – знову обурилася Аня, тягнучи люльку в квартиру.
– Ну, що, давай знайомитися, красуня. – посміхнулася Аня дівчинці.
Маленьку потрібно було помити і нагодувати, а вже потім думати, що робити далі. Аня так і вчинила, поки вона її викупала, вона вся змокла і так втомилася, що ледве нагодувавши дівчинку, заснула з нею поруч і сама.
– Це як взагалі? Ні, ну взагалі тебе одну не можна залишити. Відійшов на пів дня, вже дитина з’явилася. – щиро дивувався чоловік Ані, коли повернувся додому.
Дівчина все йому розповіла, вони разом повезли її в поліцію. Тільки там їм сказали, що дівчинку забрати вони не можуть, нікому за нею дивитися, та й умов немає. Але в органи опіки інформацію передадуть, а самі пошуком батьків займуться. Чоловік Ані довго обурювався, але толку нуль, в результаті вони всі разом повернулися назад додому.
Наступні три дні Аня провела вдома, доглядаючи за дівчатком. Борис (чоловік) спочатку бурчав, потім сам перейнявся і Аня навіть помітила як сюсюкуав до дівчатки поки вона їсти готувала. Дівчинка сама по собі усміхнена і така кумедна, що хочеш-не хочеш полюбиш. До слова сказати, дітей у Ані з Борею не було, хоча вже 8 років в шлюбі і обидва здорові. Тоді Аня ввечері зважилася на відверту розмову з чоловіком і запропонувала удочерити дівчинку, адже мати все одно від неї відмовилася. Борис спочатку був категорично проти, але потім поміркувавши, що все це стереотипи і сама дитина ні в чому не винен – погодився.
Ось так почався день Ані, який перевернув не тільки її життя, але і життя її родини. І що найцікавіше, через півроку Аня зaвaгітніла і сама. Ось що значить – небеса благословили, видать за добру справу сім’ї і свого малюка послали.
Любові потребують усі дітки, вони не повинні розплачуватися, як це часто буває, за помилки батьків. І як розуміти ту, яка народила і назавжди викреслила з життя маленьке немовля, яке нещодавно носила під серцем.
