fbpx
Життєві історії
Коли Ганна приїжджала з Італії в село, їй дзвонили діти, кликали в гості. Ганна їздила до них з великими сумками гостинців для онуків, діти просили лише гроші. Накривали мамі стіл і вже не могли дочекатися, коли вона поїсть і поїде додому, щоб не звільняти для неї кімнату і не стелити чисту постіль

Копійку до копійки Ганна складала цілих 10 років, поки важко працювала в далекій Італії. Її дорослі діти вже мали свої сім’ї, давно жили самостійним життям.

Про матір згадували дуже рідко, зате, коли вона приїжджала в Україну, в село, в стареньку хатину своєї матері, щоразу одне поперед одного кликали її в гості, говорили, що дуже скучили, сумували за нею. Аж очі світилися у них, коли мати переступала їх поріг з великими торбами, які тримала у кожній руці. Доставала смачні гостинці малим онукам, які юрбилися біля неї і весело щебетали, а дітям давала гроші, адже вони воліли самі собі купувати, що вважали за потрібне. Та довгої її гостини ніхто не чекав, бо нагодувавши матір, діти вже з нетерпінням чекали, коли вже вона поїде додому, щоб не звільняти їй кімнату і не стелити чисту постіль, зайвої мороки ніхто з них не хотів.

Після таких відвідин у Ганна на душі була велика порожнеча, ще тоді вона твердо зрозуміла, що не хоче набридати дітям, на старості років допомоги та підтримки вона від них не дочекається, це вже й сьогодні зрозуміло. Зараз у неї єдине що є – це старенька хатина в селі, яка ще від мами дісталася. Більше на старості її нічого хорошого не чекає.

А в Італії, коли вона щоразу їхала в Україну до родини, її повернення постійно чекав Лоренцо – брат старенької сеньйори, яку доглядала вона. Вдома Ганна нікому нічого не розповідала про своє життя за кордоном, та й нікого особливо не цікавило її життя там, ніхто ніколи про це й не розпитував, цікавили гроші лише гроші, які заробляла.

Та Ганна була мудрою жінкою, ще 10 років тому вона стала відкладати гроші, перестала віддавати дітям все до копійки, як перші, роки, адже бачила, що не цінують ні її, ні її праці.

Лоренцо був чоловік немолодий, йому 58, а Галині 52 роки. 3 роки, як він кликав її заміж, але вона хвилювалася, що не буде щасливою з ним на чужині. В Україні діти, онуки, родина, проживати свою старість хотіла з ними, думала житиме з рідними людьми. Та зараз зрозуміла, що тут особливо ніхто її не чекає, її навіть на ніч стелити поспіль не поспішають.

Останнього разу, коли Ганна приїжджала додому зрозуміла для себе остаточно, що тут вона нікому не потрібна, а там у неї є чужі, але дуже близькі їй люди: сеньйора, яка їй за доньку вважає, Лоренцо, подруги, які стали їй родиною, адже розуміють, яке в неї непросте життя, знайомі. Там в Італії їй добре, там завжди чекають її повернення, розпитують, як справи там на Батьківщині, всі цікавляться нею, не те, що вдома.

Лоренцо буде щасливим, коли вона погодиться стати його дружиною, адже щиро кохає її. Ганна вирішила, що потрібно розпочати своє нове життя, відкинути всі турботи та хвилювання. Байдуже, що скажуть діти, друзі та родина, вона вже буде далеко від них. Вона сама будуватиме своє щастя, бо життя таке коротке, а їй ще багато потрібно встигнути, потрібно встигнути пожити для себе.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page