fbpx
Життєві історії
Коли Галина поверталася з Італії, то жила в старенькій хатині в селі, яка ще їй від мами дісталася. А потім їхала в місто, в гості до дітей. У дітей аж очі світилися, коли мати переступала їх поріг з великими торбами. Доставала смачні гостинці онукам, які юрбилися біля неї і весело щебетали, а дітям давала гроші. Та довгої її гостини ніхто не чекав, бо, нагодувавши матір, діти чекали, коли вже вона поїде додому, щоб не звільняти їй кімнату і не стелити чисту постіль

Копійку до копійки Галина складала аж 10 років, поки працювала в Італії. Діти вже мали свої сім’ї, давно жили самостійним життям.

Про матір згадували рідко, зате, як вона приїжджала в Україну в стареньку хатину своєї матері, щоразу одне поперед одного кликали її в гості. Аж очі світилися, коли мати переступала їх поріг з великими торбами. Доставала смачні гостинці онукам, які юрбилися біля неї і весело щебетали, а дітям давала гроші. Та довгої її гостини ніхто не чекав, бо нагодувавши матір, діти чекали, коли вже вона поїде додому, щоб не звільняти їй кімнату і не стелити чисту постіль.

Після таких відвідин у Галини на душі була велика порожнеча, ще тоді вона твердо зрозуміла, що не хоче набридати дітям, на старості років допомоги та підтримки вона від них не дочекається. Зараз у неї єдине що є – це старенька хатина в селі, яка ще від мами дісталася. Більше на старості її нічого хорошого не чекає.

А в Італії її повернення постійно чекав Лоренцо – брат сеньйори, яку доглядала вона. Вдома Галина нікому нічого не розповідала про своє життя за кордоном, та й нікого особливо не цікавило її життя там, лише гроші, які заробляла.

Та Галина була мудрою жінкою, ще 10 років тому вона стала відкладати гроші, перестала віддавати дітям все до копійки, як перші, роки, бо бачила, що не цінують.

Лоренцо був чоловік немолодий, йому 60, а Галині 53 роки. 3 роки, як він кликав її заміж, але вона хвилювалася, що не буде щасливою з ним на чужині. В Україні діти, онуки, родина, проживати свою старість хотіла з ними. Та зараз зрозуміла, що тут особливо ніхто її не чекає, її навіть на ніч стелити не поспішають.

Останнього разу, коли Галина приїжджала додому зрозуміла для себе, що тут вона нікому не треба, а там у неї є чужі, але дуже близькі їй люди: сеньйора, яка їй за доньку вважає, Лоренцо, подруги, знайомі. Там їй добре, там завжди чекають її повернення, розпитують, як справи там на Батьківщині. Лоренцо буде щасливим, коли вона погодиться стати його дружиною, адже щиро кохає її. Галина вирішила, що потрібно розпочати своє нове життя, відкинути всі турботи та хвилювання. Байдуже, що скажуть діти, друзі та родина, вона вже буде далеко від них. Вона сама будуватиме своє щастя, бо життя таке коротке, а їй ще багато потрібно встигнути.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page