fbpx
Життєві історії
Коли Галина оголосила, що у них буде дитина, Михайлу на той час виповнилося п’ятдесят п’ять. Все село гуло, що після весілля сина Михайло Григорович пішов від дружини до молодої Галини. Через десять років Галині стало нудно жити з старіючим Михайлом Григоровичем і він, разом з сином, повернувся до дружини

Шістдесятип’ятирічний Михайло сидів на лавочці під виноградом на своєму подвір’ї. В повітрі пахло золотою осінню. Сьогодні неділя і до нього в гості, як завжди, зберуться усі його сини.

Він щасливий, у нього їх аж троє. Два старші сини – Богдан і Олексій, як і батько, стали лікарями. А молодший, Андрійко, якраз школу закінчує.

– Який же Бог до мене добрий, – подумав Михайло. Не покарав мене за мої гріхи, а нагородив такими добрими і достойними дітьми. Може і добре, що сини, вони по-чоловічому, батька зрозуміли. Дочки може б не так мирно усе сприйняли.

Михайло Григорович в минулому – один з найкращих лікарів обласної лікарні, робота для нього була усім. Його руки усі називали «золотими».

Одружився Михайло з Любою відразу після закінчення медінституту. В 23 роки народився старшенький, Богдан, а через два роки, ще одного синочка подарувала йому кохана дружина. Діти були схожі на батька, як дві краплі води.

Михайло увесь час пропадав в лiкарні, на роботі. Люба сиділа вдома, дітей ростила, усі кути тримала на своїх тендітних плечах. Щоправда, чоловік повністю забезпечував сім’ю, збудував величезний будинок, купив авто. І дружина, і діти, мали усе, що треба, і навіть більше.

Галина була молодшою від Михайла на двадцять років. Працювала лікаркою в сусідньому відділенні. Молода, красива і розумна зачарувала Михайла так, що той і не зчувся, як уже довгих сім років зраджував своїй дружині. А потім Галина ошелешила новиною – у нас буде син.

Який ще син? Михайлу на той час виповнилося п’ятдесят п’ять. Галина сказала, що це її перша дитина, і в свої тридцять п’ять іншого виходу, як народжувати вона не бачить.

Ходив Михайло сумний, задуманий, з важкою душею. Нічого не говорив, то ж Люба перша почала розмову:

– Дякую тобі, Михайле, за більше, ніж тридцять років подружнього життя, дякую тобі, що зробив мене щасливою дружиною і матір’ю наших синів.

Богдан уже і сам батько, давай одружимо ще разом нашого Олексія, щоб на весіллі люди бачили і батька, і матір. А потім – відпущу тебе…

Михайло аж повеселів від почутого. Гарну дружину йому дав Бог, але ж Галина чекає дитину, його дитину, і їй теж потрібна його допомога і підтримка.

Все село гуло, що після весілля Михайло Григорович пішов від дружини до молодої Галини.

Михайло отримав розлучення і одружився з Галиною, невдовзі і син народився, Михайликом назвали.

Люба довго думала, але вчинила дуже мудро. Зібрала синів на на нараду і сказала:

– Діти, у вас скоро народиться рідний брат. Батька не сyдіть, в житті буває всяке. Галину сприймайте не як розлучницю, а як матір вашого брата і дружину вашого батька.

Через десять років Галині стало нудно жити з старіючим Михайлом Григоровичем. Вона все частіше їздила у закордонні відрядження на конференції. На одній з таких завела корисні знайомства, невдовзі її запросили на роботу за кордон.

Поїхала Галина, залишивши Михайла з десятирічним сином.

І тут не кинула його Люба, приходила, їсти варила, допомагала виховувати Михайлика.

Зійшлися Михайло і Люба на старості. Дружина все пробачила, бо ж присягала йому перед Богом і людьми.

Та зла доля знову нависла над їхнім домом. Їх старший син, Богдан, минулої неділі усім сповістив, що йде з сім’ї. Історія повторилася один до одного: залишає двоє дітей і дружину і йде до молодої дівчини, яка чекає від нього дитину.

Сьогодні важливий день для Михайлової сім’ї – треба прийняти рішення, як жити далі.

Фото ілюстративне – news.uastend.

facebook