Шістдесятип’ятирічний Михайло сидів на лавочці під виноградом на своєму подвір’ї. В повітрі пахло золотою осінню. Сьогодні неділя і до нього в гості, як завжди, зберуться усі його сини.
Він щасливий, у нього їх аж троє. Два старші сини – Богдан і Олексій, як і батько, стали лікарями. А молодший, Андрійко, якраз школу закінчує.
– Який же Бог до мене добрий, – подумав Михайло. Не покарав мене за мої гріхи, а нагородив такими добрими і достойними дітьми. Може і добре, що сини, вони по-чоловічому, батька зрозуміли. Дочки може б не так мирно усе сприйняли.
Михайло Григорович в минулому – один з найкращих лікарів обласної лікарні, робота для нього була усім. Його руки усі називали «золотими».
Одружився Михайло з Любою відразу після закінчення медінституту. В 23 роки народився старшенький, Богдан, а через два роки, ще одного синочка подарувала йому кохана дружина. Діти були схожі на батька, як дві краплі води.
Михайло увесь час пропадав в лiкарні, на роботі. Люба сиділа вдома, дітей ростила, усі кути тримала на своїх тендітних плечах. Щоправда, чоловік повністю забезпечував сім’ю, збудував величезний будинок, купив авто. І дружина, і діти, мали усе, що треба, і навіть більше.
Галина була молодшою від Михайла на двадцять років. Працювала лікаркою в сусідньому відділенні. Молода, красива і розумна зачарувала Михайла так, що той і не зчувся, як уже довгих сім років зраджував своїй дружині. А потім Галина ошелешила новиною – у нас буде син.
Який ще син? Михайлу на той час виповнилося п’ятдесят п’ять. Галина сказала, що це її перша дитина, і в свої тридцять п’ять іншого виходу, як народжувати вона не бачить.
Ходив Михайло сумний, задуманий, з важкою душею. Нічого не говорив, то ж Люба перша почала розмову:
– Дякую тобі, Михайле, за більше, ніж тридцять років подружнього життя, дякую тобі, що зробив мене щасливою дружиною і матір’ю наших синів.
Богдан уже і сам батько, давай одружимо ще разом нашого Олексія, щоб на весіллі люди бачили і батька, і матір. А потім – відпущу тебе…
Михайло аж повеселів від почутого. Гарну дружину йому дав Бог, але ж Галина чекає дитину, його дитину, і їй теж потрібна його допомога і підтримка.
Все село гуло, що після весілля Михайло Григорович пішов від дружини до молодої Галини.
Михайло отримав розлучення і одружився з Галиною, невдовзі і син народився, Михайликом назвали.
Люба довго думала, але вчинила дуже мудро. Зібрала синів на на нараду і сказала:
– Діти, у вас скоро народиться рідний брат. Батька не сyдіть, в житті буває всяке. Галину сприймайте не як розлучницю, а як матір вашого брата і дружину вашого батька.
Через десять років Галині стало нудно жити з старіючим Михайлом Григоровичем. Вона все частіше їздила у закордонні відрядження на конференції. На одній з таких завела корисні знайомства, невдовзі її запросили на роботу за кордон.
Поїхала Галина, залишивши Михайла з десятирічним сином.
І тут не кинула його Люба, приходила, їсти варила, допомагала виховувати Михайлика.
Зійшлися Михайло і Люба на старості. Дружина все пробачила, бо ж присягала йому перед Богом і людьми.
Та зла доля знову нависла над їхнім домом. Їх старший син, Богдан, минулої неділі усім сповістив, що йде з сім’ї. Історія повторилася один до одного: залишає двоє дітей і дружину і йде до молодої дівчини, яка чекає від нього дитину.
Сьогодні важливий день для Михайлової сім’ї – треба прийняти рішення, як жити далі.
Фото ілюстративне – news.uastend.
