fbpx
Життєві історії
Коли Галина Григорівна була на кухні, Леся навіть з кімнати не виходила. Про допомогу свекрусі від невістки навіть мови не було. Якось Галина Григорівна не витримала, зайшла в кімнату сина з невісткою і сказала, що більше не збирається так жити: «Або ви тут живете і мені допомагаєте, або з’їжджайте і живіть самі»

– Тепер у мене невістка золота, але ж спочатку вона навіть посуд за собою не мила, – розповідає про свою невістку шістдесятирічна Галина Григорівна, – як поїдять вони з сином окремо від мене за кухонним столом, так і наскладають брудних тарілок в мийку, а хто їх має мити, це молодих не цікавило.

У Галини Григорівни старший син одружився давно – вже десять років тому. Живе зараз з дружиною і донькою в іншому кінці міста в своїй, між іншим, однокімнатній квартирі.

Зате молодший, тридцятирічний Сергій, так за все своє життя від мами і не поїхав. Але якби ж то жив з нею і допомагав – це ще можна зрозуміти. А то ж, в його розумінні, життя під маминим крилом це: «Мамо, принеси мені обід в кімнату! Мамо, коли будеш взуття своє мити, моє теж помий! Мамо, у мене в кімнаті ти давно пил не протирала! Мамо, де мій одяг, чому не випрасуваний? Чому джинси не випрані?».

Від нього тільки прохання – допомоги ніякої! Довго терпіла ці запити сина турботлива мати, виконувала його прохання, не сперечалася, потурала його бажанням. Себе виправдовувала тим, що син ріс без батька, бо чоловіка давно не стало.

Але одного разу, коли Сергій зранку виявив, що його сорочка, в якій він ходить на роботу не випрана, і звинуватив в цьому матір, Галина Григорівна вийшла з себе: «Досить! Від сьогодні нічого більше для тебе робити не буду! Набридло! Тридцятирічний чоловік, а ведеш себе як маленька дитина! Або роби все сам або шукай собі дружину, яка за тебе буде прати, прибирати, готувати та інше».

Сергій сторопів тоді від таких слів – зазвичай м’яка мати до цього намагалася не сперечатися з сином, а не те, що підвищувати на нього голос. І правда – як Галина Григорівна сказала, так свої слова і стримала – нічого з цього дня не робила для Сергія: не прала речі сина, не готувала йому, не прасувала. Перестала прибирати в його кімнаті.

Але впертий Сергій продовжував жити, примовляючи: «І без матері впораюся, піду тільки шаурму куплю біля метро, ​​щоб перекусити».

Харчувався він чим попало, в кімнаті не прибирав, прав одяг в пралці, але прасував потім так, що кілька разів начальник на роботі робив йому зауваження: «А ти що, Сергію, спеціально сорочку зім’яв, щоб на нараду не ходити».

Коли його все дістало, вирішив, що все, одружуватися треба. І, як не дивно, одружився. Вибір його впав на двадцятивосьмирічну колегу Лесю з юридичного управління з роботи Сергія. Ох і прикрим характер у неї був – наче у принцеси якоїсь! Прозустрічалися вони правда недовго, але Сергій то чи через недосвідченість, чи то дивлячись на свою матір, думав тоді, що раз дружина буде з ним жити, то і в господарстві на неї можна в усьому покластися – одягне, взує, нагодує і спати укладе. Як же він тоді помилявся!

Тільки-но з’явившись в квартирі Галини Григорівни – а жити молодятам було ніде, – невістка відразу показала себе не з кращого боку: «Та тут не брудно, висохне» – махнула Леся рукою на велику брудну калюжу води, яка, розтікаючись, ставала все більшою, захоплюючи нові ділянки ламінату в коридорі Галини Григорівни.

Господиня з неї була ніяка: намагалася готувати їжу, але зіпсувала майже всі каструлі і сковорідки – пригорало так, що віддерти потім шар кіптяви навіть металевою щіткою було неможливо. Посуд за собою ніколи не мила. Прасувати одяг теж жодного разу не пробувала: «Я спеціально такий одяг беру, який прасувати не треба, навіщо на це час тратити», – говорила вона Галині Григорівні.

Сергій тоді дивився на все це і був вражений: «Я думав, мені дружина зараз буде замість матері, а виявилося – все сам так і роблю, як раніше. Тільки ще дружина дістає своїми проханнями».

Леся і справді не любила з’являтися зайвий раз при свекрусі і частенько смикала чоловіка через дрібниці: «Сік мені з холодильника принеси, а то мама у тебе там на кухні. Я тут доїла ці бутерброди – віднеси блюдце з чашкою і в мийку закинь». Про допомогу свекрусі від невістки навіть мови не було – один лише клопіт.

Галина Григорівна тоді дивилася на цей безтурботний і споживацький спосіб життя невістки і сина, і думала: «Я коли-небудь не витримаю. Це чимось закінчиться». І закінчилося. На вихідні зазвичай, невістка пішла на кухню набрати їжі з холодильника і побачивши, що холодильник абсолютно порожній, заявилася в кімнату до свекрухи: «А ви що, нічого не готували?! Сергій голодний лежить, та й їсти хочу».

Галина Григорівна сказала: «Я прихворіла, Лесю. Готуйте самі».

Але ні Леся, ні Сергій і не думали матері допомагати, а не те, що приготувати собі самі. Замовили суші з доставкою і все це з’їли у себе в кімнаті, навіть мати не пригостивши: «Вона все одно таке не їсть».

Коли абияк Галина Григорівна одужала, сама ледве добираються під час хвороби до холодильника, щоб собі чаю зробити з медом, вона відразу зайшла в кімнату сина з невісткою і сказала: «Ось, що мої дорогі, я це терпіла. А тепер все! Досить! Якщо ви і надалі так жити будете – з’їжджайте з квартири, ви у мене живете, а не я у вас! Або ви тут живете і самі за собою доглядаєте і все по дому робите, а також мені допомагаєте, або прошу з речами на вихід».

З витріщеними очима тоді подивилися на Галину Григорівну Сергій з Лесею. А коли вона вийшла, сказавши: «З завтрашнього дня не побачу результатів – післязавтра вас тут не буде», тоді вже й Леся забігала, заметушилася – не хотіла вона назад до своїх батьків в село повертатися.

Наготувала вона тоді за рецептами з інтернету страв – суп квасолевий, пюре картопляне, котлети, салат з овочів. Випрала в той же день все, взяла дошку у свекрухи – попрасувала зранку білизну. Підлогу помила і в кімнаті і в коридорі, навіть до Галини Григорівни зайшла в кімнату: «Я, мамо, підлогу помити вирішила. Вам помити?».

Тепер ось уже три місяці минуло, як вони так і живуть. Леся по господарству метушиться, допомагає свекрусі. З цією роллю звиклася, ніби як навіть з охотою домашніми справами займається. Сергій знехотя, але теж щось робить. А що поробиш – хочеш жити, вмій крутитися. Добре, що Галина Григорівна вчасно розставила все по своїх місцях.

Фото ілюстративне – pravoslavie.

facebook