fbpx
Життєві історії
Коли Галина голосила на подвір’ї, всі сусіди збіглися подивитися, що ж то у них там трапилося. Іван мовчки повернувся, і пішов в невідомому напрямку. Сусіди картали Галину, що негоже так з рідним батьком, навіть води йому з дороги не запропонувала. Та й одразу видно було по ньому, що нездоровий він якийсь, але Галина батькові так і не пробачила, що 20 років тому він пішов від них

Галина тримала в руках документи і не вірила своїм очам – батько, якого вона практично вигнала з дому, все своє майно залишив їй. Каяття жінки було запізнілим, адже вже пів року, як батька не стало.

Коли Галині було 10 років, батько їх кинув і пішов жити до іншої жінки. Галина тоді була ще надто маленькою, щоб зрозуміти, що відбувається між її батьками. По дитячому було боляче, адже батько, якого вона так любила, поїхав від них назавжди.

Іван був господарем на все село, мав золоті руки. Сам збудував будинок, тепер на подвір’ї у тещі замість старої напіврозваленої хати красувався великий двоповерховий будинок. Такого в їхньому селі ще не було ні в кого. А коли стало не вистачати грошей, Іван поїхав на заробітки. Всі гроші чемно привозив додому, все заради доньки і дружини.

А одного разу батько приїхав, зібрав валізи і поїхав назавжди. Мама тоді сказала Галинці: «Нічого, донечко, проживемо і без нього».

Офіційною версією було те, що у Івана з’явилася інша жінка, заради якої він кинув сім’ю. Батько більше жодного разу в село так і не приїхав. Галина тим часом виросла, а Ірина, мама Галини, поїхала в Італію на заробітки, коли на подвір’ї почав хазяйнувати зять.

Батька вдома не було 20 років. Галина поралася по господарству, як хвіртка відчинилася і на подвір’я зайшов старий, немічний чоловік, в якому вона відразу впізнала свого батька. Не встиг Іван і слова сказати, як донька веліла забиратися йому туди, звідки прийшов. Мовляв, 20 років працював на іншу родину, а зараз з’явився.

Коли Галина голосила на подвір’ї, всі сусіди збіглися подивитися, що ж то у них там трапилося. Іван мовчки повернувся, і пішов в невідомому напрямку. Сусіди картали Галину, що негоже так з рідним батьком, навіть води йому з дороги не запропонувала. Та й одразу видно було по ньому, що нездоровий він якийсь.

Не розтануло серце Галини і тоді, коли тітка, рідна батькова сестра, зателефонувала їй і повідомила, що тато в лікарні, а ситуація дуже складна. В лікарню до тата Галина не поїхала, як і не поїхала провести його в останню путь, хоч тітка і повідомила їй про те, що батька не стало.

А через кілька місяців до Галини прийшов лист, в якому повідомлялося, що вона стала єдиною спадкоємицею усього, що було у батька. А було не мало – великий будинок, автомобіль і трикімнатна квартира.

Виявляється, що всі ці 20 років батько жив і працював за кордоном, додому приїжджав рідко. Купив і квартиру, і машину, потім будинок збудував. Все мріяв, як до нього приїдуть внуки, діти Галини, бо ні іншої сім’ї, ні інших дітей у нього так і не було.  Але не встиг туди привезти внуків, бо захворів. Все записав єдиній доньці Галині.

«Знаєш, а тато тоді приїхав попрощатися з тобою, Галинко. Шкода, що ти цього не зрозуміла», – написала тітка в повідомленні. «А ще, Галинко, ти маєш знати, що тоді не батько вас кинув, а мама його вигнала, бо ревнувала і звинувачувала в зрадах, яких ніколи не було».

Олеся Біла.

Фото ілюстративне – info-globus.

You cannot copy content of this page