fbpx

Коли дядько Петро зібрався йти з сім’ї, тітка Галина сприйняла це спокійно, хоча що вона пережила – знають, напевно, тільки ті, хто сам пережив подібне. Чоловік вже навіть перевіз свої речі, але в результаті нікуди не пішов, а залишився в сім’ї. Про те, що тоді сталося, знають лише вони

На минулих вихідних в гості до нас прийшли друзі моєї мами – дядько Петро і тітка Галина. Вони сиділи за столом, ми смажили шашлик, я дивилася на цю щасливу пару і мимоволі згадала їхню непросту історію, яка підтверджує, що в житті все буває.

Часто доводиться чути – мовляв, якщо вже чоловік збереться піти, його не втримає ніхто і ніщо. Ні майно, ні штамп в паспорті, ні навіть дитина. Але не все так просто, і насправді буває по-різному.

Дядько Петро, чоловік подруги моєї мами, тітки Галини, все життя був зразковим чоловіком. Вони жили дуже добре, в їхній сім’ї панували любов і повага. Все в них було добре, але мали одну проблему – вони довго не могли народити дитину. Тоді, в далекі сімдесяті, бездітні сім’ї були рідкістю. Не знаю чому, але діти були у всіх. Це зараз подружжя може жити і свідомо відкладати народження дітей. А колись – одружився, і зразу діти пішли.

Причому, у всіх подруг тітки Галини діти вже в школу ходили, а у них – нікого. Медицина тоді, здається, в подібних випадках могла тільки поспівчувати. Чекайте, мовляв, говорили лікарі, буває по-різному. Може, що-небудь і вийде. Галина з Петром чекали, а що робити.

А потім раптом, коли вже й чекати перестали, народилася Лідочка, коли Галині минуло вже тридцять років. Але росла донечка хворобливою, то ж поки Галина виходжувала донечку,  Петро зустрів кохання всього свого життя. Ніхто й подумати не міг, що так вийде, вже хто-хто, а щоб Петро – це здавалося неймовірним. Така чудова сім’я, такі міцні відносини – і тут раптом таке, чого ніхто й не сподівався.

Проте, що сталося, то сталося – дядько Петро зібрався йти з сім’ї. Тітка Галина сприйняла це спокійно, хоча що вона пережила – знають, напевно, тільки ті, хто сам пережив подібне.

Єдине, про що попросила чоловіка Галина – щоб чоловік сам поговорив з їх шестирічною, на той момент дочкою, і все їй пояснив.

Ніхто й уявити не міг, як на це все відреагує дівчинка. А Лідочка відреагувала бурхливо, вона просила батька: “Татусю, не йди!”. Батько, звичайно, на прохання доньки, залишився до ранку – ранок вечора мудріший. До ранку у дівчинки піднялася температура. Загалом, батьки доглядали доньку кілька тижнів. Дівчинка заспокоювалася, тільки побачивши батька і міцно схопивши його за руку.

Дядько Петро так нікуди не пішов. Та інша жінка через якийсь час втомилася його чекати, завела новий роман і зникла з горизонту.

Кілька років тому Петро з Галиною відзначили золоте весілля. Живуть всім на диво – вирощують на дачі полуницю, займаються з двома онуками, вечорами удвох гуляють в парку і годують качечок. Сусіди дивуються і приводять їх у приклад молодим – ідеальна пара. Галина після того випадку жодного разу не дорікнула чоловікові і не згадала той прикрий випадок.

І ніхто не знає вже й не пам’ятає, що майже сорок років тому дядько Петро вже перевіз речі до іншої жінки, заїхав тільки переговорити з донькою – та так і залишився в старій родині.

Життя – воно таке, тут буває по-всякому.

Фото ілюстративне – 7s-psy.

You cannot copy content of this page