fbpx
Життєві історії
Коли двоє моїх дітей ще ходили в садочок, то чоловік поїхав на заробітки за кордон. А потім передав нам звістку, щоб ми його не шукали і нічого не чекали. Він там знайшов справжнє кохання. Тоді я зрозуміла, що тепер діти на мені і вирішила, що маю жити зовсім по-іншому, не так, як жила раніше

Я завжди думала, що коли вийду на пенсію, то нарешті заживу по-людськи, а то все життя пропрацювала, як кінь. Але мене чекав сюрприз.

Виростила я дочку і сина сама. Чоловік поїхав на заробітки за кордон, так і не повернувся. Мої діти тоді ще маленькими зовсім були, тоді ще тільки в дитячий садок ходили. А батько надіслав нам листівку з проханням його не шукати і нічого від нього не чекати. Він там, бачте, кохання своє справжнє знайшов. А ми це так, помилка молодості. Довго сумувати у мене не було часу, адже мої дітки моїми сльозами ситі зовсім не будуть.

Старалася я для дітей своїх, як могла. І на ніч брала підробітку, добре, що мамам моя колись машинкою швейної навчила користуватися, так я і підробляла трішки, кому що потрібно було щось пошити, то я за якусь копійку робила все, що потрібно. Так і жили від зарплати, до зарплати. За двадцять років я всього лише раз брала відпустку – коли готувалася до весілля своєї власної дочки. І навіть тоді, за звичкою піднімалася ні світ, ні зоря.

Через рік і син зробив своїй дівчині пропозиції. Я так раділа, що мої дітки влаштувалися в житті і що у них все добре.

Коли народилися мої маленькі внуки, я була в не себе від щастя. Це неймовірне відчуття – тримати цих крихіток на руках! Різниця між ними всього на пів року і росли діти на радість батькам швидко. Я на той час уже вийшла на заслужену пенсію. І ось тоді до мене звернулася моя дочка. Мовляв, раз ти вже вдома, нічого не робиш, то займайся онуками, а ми з невісткою вийдемо з декрету на роботу, зароблятимемо гроші хороші, а то засиділися вже.

Я не змогла їм відмовити. Це ж мої найрідніші люди. Але все виявилося не так просто. Я переоцінила свої вікові можливості. Глядіти двох однорічних малюків виявилося непосильним для мене завданням. Щоранку до мене привозять онуків, а забирають аж під вечір. Це час я бігала між двома і до вечора падаю з ніг.

Коли до мене прийшла моя давня подруга і побачила, в якому я стані, то взагалі і шкодувала мене, і дивувалася мені. Ми з нею ровесники і вона мені розповіла, як чудово тепер проводить час. Санаторії, курорти, танці кому за шістдесят – ні в чому собі не відмовляє. Почала життя з чистого аркуша.

І я вирішила поговорити з дітьми. Коли вони забирали малюків, я розповіла їм про прихід подруги. Натякнула, що вона виглядає такою, що відпочила і щаслива. Напевно, добре мати можливість відвідувати курорти і їздити в санаторії, щоб поправити своє самопочуття.

Діти погодилися з моїм світоглядом і поспішили додому: дочка – вечерю готувати, а сина чекав футбольний матч. Ось так поговорили.

Я заздрю ​​своїй подрузі. Мені навіть поїсти нормально колись, не те щоб відпочити. Ось хочу набратися сміливості і сказати дітям, що я не можу більше жити в такому темпі. Я хочу на пенсію – відпочивати і вишивати хрестиком, я заслужила це за багато років непростого життя. Як ось тільки синові й дочці про це сказати, щоб вони зрозуміли і не образилися на мене? Роки летять, я відчуваю, як старію з кожним днем, хочу ще трішки пожити для себе.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook