Свою єдину доньку Ларису я виховувала сама, заради неї я працювала на 2-х роботах, аби лише щось заробити, і щоб моя дитина жила не гірші, ніж інші.
Народила я Ларису не в шлюбі, так сталося. Я закохалася в чоловіка, ми з ним зустрічалися певний час, і коли я йому повідомила, що дитину від нього чекаю, він мені зізнався, що давно одружений, і з сім’ї він не піде.
Я тоді з села поїхала, бо мої батьки просто не винесли б цього сорому перед людьми, і стала жити у своєї тітки в сусідній області.
Коли донька трохи підросла, я влаштувалася на завод на роботу. І потім там отримала спочатку гуртожиток, а потім і квартиру, нехай невелику, однокімнатну, але свою.
Так ми з донькою і жили. Заміж вдруге я не виходила, бо не хотіла, щоб доньці було незручно. Тому сама багато працювала, щоб вона почувалася не гірше, ніж інші діти.
Про освіту для доньки я теж подбала, гроші відклала, і навчання в університеті їй оплатила.
Коли донька заміж вийшла, я їй квартиру свою залишила, а сама поїхала в Іспанію на заробітки.
Гроші всі я доньці висилала, хотіла, щоб вона собі квартиру купила більшу.
Та минуло 10 років, а квартиру донька з зятем так і не спромоглися купити. Цим вони мене дуже засмутили, адже мені було дуже прикро розуміти, що всі зароблені мною гроші за 10 років вони просто пустили по вітру.
Я вирішила повертатися додому, бо бачила, що толку з моїх заробітків мало.
Та коли я приїхала, вдома на мене чекав неабиякий сюрприз.
Моїх батьків давно не стало, і в селі залишився їхній будинок, я планувала, що буду там жити, коли приїду додому, і не раз я говорила про це своїй доньці.
То ж Лариса мене зустріла, і відразу в село повезла.
По дорозі я ледь не плакала, ну як так, донька не вважала за потрібне мене в квартирі прийняти спочатку, а потім вже везти в село, де стоїть стара хата, в якій навіть води немає.
Та коли ми під’їхали ближче, я спочатку не зрозуміла, що відбувається, бо замість старої хатини моїх батьків, надворі красувався справжній двоповерховий палац в сучасному дизайні.
– Що це? – розгублено питаю.
– Це твій дім, мамо, – посміхаючись відповіла Лариса.
І тут до мене нарешті дійшло – донька з зятем не витратили на себе жодного євро, який я їм висилала, вони все в будинок вкладали.
– Ми хотіли тобі сюрприз зробити, адже знаємо, скільки всього в житті тобі пережити довелося, – обійняла мене донька і ми обидві розплакалися.
Дім мені дуже сподобався, я про такий навіть не мріяла.
Кличу доньку з зятем до себе, а вони відмовляються, кажуть, щоб я сама трохи пожила, може, ще знайду своє щастя, і моє особисте життя налагодиться.
Дивлюся я на свій будинок, на донечку свою, і не можу не радіти, бо почуваюся дуже щасливою!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
