Ми з моїм чоловіком зробили дуже багато для того, щоб наша дочка ні в чому не мала потреби. Хоча жили не багато, кожну вільну копієчку вкладали в неї, а також намагалися приділяти максимум уваги. А вона виросла, і практично забула про нас.
Коли дочка вчилася в школі, ми оплачували їй всі гуртки, які вона тільки просила і хотіла відвідувати (гімнастика, плавання, малювання), потім економили на всьому, аби тільки вона нормально закінчила навчання в інституті. Коли вона підросла, ми з батьком взяли кредит, аби тільки у неї був власний дах над головою, і щоб люди її не вважали за «безприданницею».
Коли доньці виповнилося 26 років, вона познайомилася з молодим чоловіком. Раніше у неї вже були відносини, але нічого серйозного з того не виходило, а з цим чоловіком вона мало не відразу зібралася йти під вінець. Нам з чоловіком її обранець не сподобався відразу, скажу вам чесно, якийсь приїжджий хлопець з глибинки, з бідної сім’ї і без нормальної освіти. Звичайно, не про такого зятя ми мріяли! Намагалися якось м’яко говорити постійно з нею про це, щоб вона не поспішала з’їжджатися зі своїм нареченим, і гарненько подумала, чи потрібно їй це. Але розмови не подіяли зовсім на мою донечку і вона привела свого коханого в куплену нами квартиру, і поселила на всьому готовому. Чоловік цей навіть прогодувати її нормально не міг, тому нам з чоловіком весь час доводилося передавати їм гроші і продукти.
Загалом, сяк-так наша донька з зятем зіграли весілля. Зрозуміло, звичайно, що основну частину грошей на святкування давали ми з чоловіком, свекри дали якусь зовсім мізерну суму, яку вистачило лише на костюм їхнього сина. Потім моєму чоловікові довелося подбати про те, щоб влаштувати зятя на нормальну посаду, і завдяки цьому він тепер може забезпечувати нашу дочку хоч якось.
Думали ми постійно, що отримаємо за всі свої старання «дякую», але не тут-то було! Коли моя донька з зятем стали жити більш-менш самостійно, адже ми з батьком майже перестали їм допомагати, і стали відкладати собі на старість, то ми отримали від них тільки одні докори: мовляв, ми зятя не хотіли приймати до себе, щастя своїй єдиній дочці не бажали, і намагалися її старою дівою залишити. Мені було прикро таке почути, звичайно, але для дочки тепер існує тільки один авторитет – її чоловік, вона його слухається, і погоджується з ним, а він вселяє їй такі думки. Дуже прикро чути подібні слова від своєї єдиної дитини, для якої ми старалися стільки років, якій ми з чоловіком хочемо тільки добра, і для якої нам нічого не шкода.
Здається мені, що все почалося після того, що ми не дозволили зятю прописатися в квартирі, яку купили для доньки. Ще чого, і так ми його всім забезпечили, не вистачало тільки, щоб він потім при розлученні частину житла нашої доньки забрав. Але як до дочки достукатися – не знаємо. Виростили ось таку дитину на свою голову.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – kaskad.
