У мене є двоє дітей, тому я була впевнена, що в старості я самотньою не залишуся.
Чоловіка мого не стало, коли діти ще в школу ходили, і мені довелося їх ростити одній.
Ми з чоловіком жили собі дуже добре, його втрату я пережила важко, тому вирішила більше заміж не виходити і повністю присвятити себе дітям.
Родичі і подруги говорили мені, що я поступаю неправильно, що не можна так розчинятися в дітях і зовсім забувати про себе.
Але я їх не слухала, працювала на двох роботах, щоб у моїх дітей все було, як у інших.
Діти виросли, вивчилися, стали працювати.
Але я продовжувала їм допомагати: купувала продукти, сиділа з онуками.
Коли донька сказала, що їм потрібні гроші на машину, я без зайвих роздумів продала квартиру, що отримала в спадок від свекрухи, мами мого чоловіка, і віддала доньці необхідну суму.
Синові я записала свою квартиру, в якій жила. Думала, що колись син теж продасть її, або буде мати нерухомість.
Роки минали, поки я сама давала собі раду, все було добре.
Але нещодавно я сильно захворіла і потрапила в лікарню.
Діти приїхали провідати мене всього один раз.
А коли я повернулася додому, то вони до мене взагалі так жодного разу і не приїхали: тільки дзвонили іноді і говорили про те, що вони дуже зайняті і у них немає часу, щоб ходити до мене.
Мені було дуже гірко все це чути, я не могла зрозуміти, як же так можна: адже я все своє життя присвятила своїм дітям, а тепер вони навіть прийти до мене не можуть.
Я вже не могла справлятися без сторонньої допомоги, тому найняла собі доглядальницю.
А дітям байдуже, вони про мене згадують дуже рідко.
Я розумію, що сама у всьому винна: адже я сама виростила своїх дітей такими.
Я думала, що зобов’язана зробити так, щоб у них все було.
Для цього я багато працювала і зовсім не займалася вихованням своїх дітей.
А діти звикли до того, що я їм постійно допомагаю.
Але ось любити і поважати свою маму вони так і не навчилися. Дуже прикро це усвідомлювати, що я їм непотрібна.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.