fbpx
Життєві історії
Коли донька привела додому нареченого, Валентина стояла ошелешена, вона не знала, як зізнатися у своєму гріху. Дочка ніколи її не пробачить. І чоловік, мабуть, не пробачить. Ледве себе опанувала. Згадалися слова санітарки тітки Катерини: «За це доля тебе покарає»

Валентина твердо вирішила, що не буде забирати новонароджену дитину додому. І коли санітарка Катерина принесла до неї в палату маленький згорточок, і попросила хоча б глянути на сина, Валентина, яка дивилася у вікно, навіть оком не моргнула.

– Доля тебе покарає. Пошкодуєш, ой, пошкодуєш колись. Як від такого ангела можна відмовитися? Ну, народила без штампа в паспорті про шлюб. І що? Залишати дитину напризволяще?

Валі було байдуже. Народжувала далеко від будинку. Ніхто не дізнається. Завтра її випишуть. Переступить поріг лікарні і забуде про все. Знову буде красива і вільна.

***

Коли Валя сказала Анатолію, що чекає дитину, він не зрадів. До закінчення навчання залишалося ще рік. Батько, «допоміг» синові вступити до вузу, попередив: «Поки вчишся, дівчат в будинок не приводити і нікому голови всерйоз не крутити».

Матері подобалося, коли Анатолій супроводжував її на концерти, в магазин. Любила, коли хвалили його красу, поставу. Анатолій завжди мав стильний одяг, що також викликало захоплення і заздрість.

Анатолій вперше побачив Валю в кафе, де зазвичай «тусувалися» студенти. Кафешка розташувалася між інститутом і кооперативним технікумом, в якому вчилася Валя. Вона була найкрасивішою на курсі. Шанувальники – одногрупники шансу на зустріч з нею не мали. Хлопці з інституту – зовсім інша справа.

Пару скасували. Валя пішла на каву. Так і познайомилися з Анатолієм… Вони були дуже гарною парою. Дівчата зітхали: а кажуть, не родись красивою…

Батьки Валентини жили в райцентрі. Їй не терпілося познайомити їх з Анатолієм. Однак він не був від цього в захваті. І до себе не запрошував. Посилався на зайнятість батьків, знаходив інші причини. Зате охоче навідувався на квартиру, яку Валя знімала з одногрупницею.

Тиха, скромна Аня – повна протилежність Валі – поспішно зникала з дому, коли приходив Анатолій. Вона нікому не розповідала про їх побачення «на хаті», нічого не розпитувала. Аня була відмінниця, її влаштовували посиденьки в бібліотеці, пригоди по книжковим крамничках. Під час одного з побачень Валя «ощасливила» Анатолія тим, що чекає дитину.

Але той відразу відповів, що це не його справа і він тут ні до чого. Приховувала дівчина свій стан, поки могла. Потім зізналася батькам. Вирішили відправити доньку до знайомих в сусідню область. Народжувати на початку осені. У технікумі пояснять поганим станом здоров’я. Дитину вирішили не забирати…

Валя повернулася на навчання в середині вересня. Ніхто ні про що не здогадувався. З Анатолієм більше не бачилася. Після технікуму залишилася працювати в обласному центрі. Вийшла заміж за колишнього викладача Сергія Петровича, який запав на неї, коли вперше побачив на своїй лекції. Народила доньку. Про сина, якого вона залишила, чоловікові не сказала ні слова. Тепер у неї була нова сім’я, в якій росла донечка Олександра.

І коли Олександра заявила про намір вступати до університету до сусіднього обласного центру, запротестувала. Чоловікові зате ідея сподобалася. Найняв репетиторів, возив на іспити. Дочка стала студенткою. Валя цікавилася не так навчанням Олександри, як тим, чи є у неї хлопець. І відмовлялася, мовляв, працює на заліковку, щоб потім залікова книжка працювала на неї, тому про хлопців ніколи думати.

А ще Валя фанатично панікувала, коли Олександра іноді не приїжджала на вихідні. Сергій мав цьому пояснення: хвилюється, як і будь-яка мати. А у Валентини було зовсім інше на думці…

На четвертому курсі Олександра закохалася. Святослав працював в банку. Сказала батькам, що хоче познайомити їх зі своїм майбутнім нареченим. У суботу Валя з Сергієм готувалися до зустрічі. Після полудня пролунав дзвінок у двері.

– Ось і ми, – першою переступила поріг Олександра. – Знайомтеся: Святослав. Валентина втратила дар мови: в будинок увійшов… Анатолій.

Ледве себе опанувала. Згадалися слова санітарки тітки Катерини: «Доля тебе покарає».

– Тату, що з мамою? Як сама не своя.

– Розхвилювалася. Я її теж ніколи такою її не бачив.

– Мамо, тату, хочу вам щось розповісти, щоб потім, як то кажуть, не виникало питань. Святослав – прийомний син. Мама залишила його відразу після народження. Яка безсердечна жінка. Його усиновила чудова сім’я. Святослав познайомив мене зі своїми батьками. Вони сподобалися мені, а я – їм. Батьки пишаються Святославом і вірять, що він коли-небудь стане серйозним банкіром, – пожартувала Олександра.

Валентина стояла ошелешена, вона не знала, як зізнатися у своєму гріху. Дочка любить Святослава, і ніколи її не пробачить. І чоловік, мабуть, не пробачить. Олександра чмокнула Святослава в щоку. Валі стало погано. У машині «швидкої допомоги» прошепотіла доньці:

– Тобі не можна виходити за нього заміж… Він…

– Їй не можна розмовляти, – втрутилася лікар.

– Брат… брат… – шепотіла Валентина.

– Ваша мама марить. Добре, що вже доїхали. Олександра, Сергій і Святослав очікували в коридорі. Нарешті лікар повідомив: криза минула. І запитав:

– Хто з вас брат?

– У дружини немає брата, – відповів Сергій.

– Мама в «швидкій» згадувала якогось брата.

– Коли хворий стане краще – запитаєте, – втомлено сказав лікар. – А зараз ідіть додому. Уже пізно…

Фото ілюстративне – freepik.

facebook