Коли моя донька виїхала до Іспанії, я залишилася сама. Оксана обіцяла, що як тільки в Україні стане спокійніше, то вони з онуком повернуться, а поки за кордоном трохи поживуть.
Звісно, я сама хотіла, щоб вони поїхали в спокійне місце, адже шкода дитину, що вона чує і бачить, що відбувається в нас.
Донька відразу там непогано влаштувалася, їй пощастило, дуже волонтери допомогли.
Їй іспанське подружжя похилого віку виділили пів будинку з окремим входом, там колись їх діти жили, а зараз в Канаду переїхали, от і він пустував.
Моя донька з онуком там, наче, в хоромах живуть. Ті іспанці ще й самі допомагають їм дуже, вони знають, що ми з Харківщини, що дуже неспокійно зараз у нас, а донька моя сама без чоловіка, вона вдома, виховує дитину.
Дуже шкодують їх, онука в школу відразу влаштували, доньці роботу знайшли.
Наче все добре було, та останнім часом я стала часто хворіти.
Спочатку я трималася довго, сама ходила по фахівцях, а останнього разу навіть потрапила до стаціонару, так мені недобре вже було.
Я вже не хотіла приховувати від доньки своє не дуже добре самопочуття, а, швидше навпаки, я вже потребувала її допомоги.
Я тоді відразу подзвонила доньці і сказала, що вже давно погано себе почуваю, важко мені одній, зрозуміло, що пенсійний вік ще й добре дуже все мені ускладнює.
Я так щиро все розповіла доньці, що важко самій, що не справляюся, боюся, що буде гірше і мені не буде навіть чашки води подати кому.
Донька вислухала, сказала, що їй шкода мене, але таким спокійним і рівним голосом, наче про людину чужу. І більше нічого!
А я нерозумна ще й переймалася, мовчала стільки часу, щоб вона не хвилювалася, а вона й не хвилюється зовсім, як зараз бачу я.
Мені так сумно стало, адже ріднішої людини у мене, крім доньки, немає. А вона, замість того, щоб пошкодувати мене, стала скаржитися, що додому приїхати поки не може, хоча сумує дуже, але на першому місці у неї дитина, тому вона заради неї залишиться за кордоном.
А наступного ранку мені подзвонила рідна сестра, вона знала, що мені недобре і сказала, щоб я збиралася до неї, вона через годину приїде і мене до себе забере, адже в двокімнатній квартирі я сама собі раду не дам.
Так я живу вже в рідної сестри пів року. Вона з сином, невісткою і онуками разом жила в селі, в невеличкій хатині. Хата маленька, тісно усім, але так добре мені з ними і затишно з нею, що й словами не передати.
Мені так добре в сестрички, а доньці бачу це подобається, що спихнула на родину мене, щоб сестра мене доглядала, вона молодша на 7 років за мене. Сестричка любить мене і в усьому допомагає. Свою квартиру я здала в оренду і маю додаткову копійку, половину грошей віддаю сестрі, адже розумію, що вона для мене добра робить багато.
Я останній раз, коли з донькою розмовляла, то сказала, що хочу доньку сестри з чоловіком та дітьми до нас в квартиру впустити, вони молода сім’я, хай влаштовуються там собі і добре живуть, а ми з сестрою будемо жити окремо, нам з нею добре буде і молодим краще.
Оксана розсердилася, мовляв, як це так, що я чужих людей до себе в дім хочу пустити. Але вона сама в чужому домі живе, і нічого їй не заважає. Сестра мене приютила, як рідну і її дітей, я хочу, як рідних до себе впустити.
От лише донька дуже образилася за це, бо квартира на мене оформлена, каже, що я потім не вижену рідню, коли вони там вкоріняться.
Дивна моя дитина – виходить мене спихнула хвору на родину і добре їй, а як віддячити людям – то не хоче вона, сумно мені від того.
Я не знаю, що мені робити тепер. Бачу, що донька моя мовчить, повертатися з-за кордону не збирається, і навіть про моє самопочуття не запитує, їй не подобається, коли я скаржуся.
Зараз у мене моя родина, це сестра з дітьми й онуками, хоча я розумію, що спішити не варто мені.
Але як мені жити, як далі бути, коли я не хочу бути тягарем?
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
