Ми з чоловіком ніколи не жили в супер достатку, але завжди в любові, злагоді і взаєморозумінні. І так вчили жити також своїх дітей. У нас з чоловіком їх двоє дітей. Різниця у віці у них сім років. Старша дочка вийшла заміж рано, в 18 років. Вийшло так, що вона чекала дитину, то ж ми швидко зробили весілля. Молодятам було потрібне житло, то ж ми з чоловіком купили їм квартиру.
На той момент у нас була така можливість – ми продали дачу, яка нам була не потрібна, і додали невелику суму з власних заощаджень. Поступити в той момент якось по-іншому ми просто не могли, так як тулилися вчотирьох в двокімнатній квартирі, і чоловік дочки з дитиною явно б у нас не помістилися. Батьки зятя, люди теж не заможні, жили в іншому місті, тому покликати молодих жити до себе не могли.
Я завжди вважала, що наш обов’язок – допомогти доньці з житлом. А син мав би якось сам вирішити цю проблему. Крім того, коли доньці ми купували квартиру, йому було лише одинадцять років, то ж я думала, що все з часом якось само собою налагодиться.
З того моменту пройшло вже багато років. Дочка зі своєю сім’єю так і живе в подарованій мною з батьком квартирі. Зятю зручно звідти добиратися до роботи, а їх дочка ходить в школу, яка знаходиться в сусідньому дворі. За час свого життя тут, вони зробили ремонт, поміняли всі меблі і проводку. Загалом, живуть вони добре, їх сім’ю все влаштовує, і я розумію, що це житло було куплено не дарма…
За цей час підріс і Юрій. Нещодавно наш молодший син познайомив нас зі своєю дівчиною. Він каже, що у нього з нею все серйозно, і що вони хочуть жити разом. Так як він має дуже пробивний характер, я сподівалася, що він вирішить свої житлові проблеми сам, але я помилилася.
Син знає, що свого часу ми з чоловіком купили доньці квартиру. Ми ніколи не ділили своїх дітей на більш і менш улюблених, але зараз у нас зовсім інше фінансове становище, ніж було раніше і ми не можемо йому хоч якось допомогти. Син це розуміє і все одно уперся на своєму: мовляв, хоче справедливості… І вимагає від дочки або половину грошей, або продати квартиру, а нам говорить, щоб не втручалися…
Хоч я теж розумію, що це було б справедливо, але не уявляю собі, як можна вигнати родину з дитиною на вулицю. До того ж, за роки життя в цій квартирі, в неї було вкладено дуже багато коштів, і як тепер їх вираховувати і повертати – не зрозуміло…
Наталя, донька, просто ошелешена поведінкою молодшого брата. Та й ми, чесно кажучи, не чекали такого від свого сина. Він молодий, у нього все попереду. Юрій нещодавно закінчив університет, влаштувався на хорошу роботу, то ж я впевнена, що через кілька років він і сам зможе собі купити житло. Я навіть поки-що запропонувала йому привести дівчину до нас. Але він не хоче, звинувачує нас в тому, що доньку ми любимо більше, ніж його.
У лічені дні наша дружна сім’я зовсім розсварилася. Дочка боїться зриву своїх планів: у них з чоловіком невиплачений кредит за машину, і вони планували в цьому році народжувати другу дитину. Син нервує, тому що відчуває себе обділеним і вважає, що ми з чоловіком не зацікавлені в його сімейному щасті.
Не знаємо, як вийти з ситуації, що склалася, щоб зберегти хороші відносини з обома дітьми. В нашому віці і становищі ми навіть не можемо взяти на себе квартиру в кредит чи навіть допомогти з виплатою не можемо – доходи не дозволяють. Як бути в такій непростій ситуації, адже обох дітей ми любимо однаково, просто так вийшло.
Фото ілюстративне – do55posle.