– Ти не ображайся, мамо, але ми поїдемо до друзів на Різдво, ми їм давно пообіцяли, – Юля розчісувала волосся перед дзеркалом, і паралельно говорила з мамою.

Леся сиділа на дивані перед телевізором, вона кілька днів тому приїхала з Італії, і так скучила за рідним домом, за дітьми і внуками, а тут дочка їй заявила, що їх вдома не буде.

– Юля, а я думала, ми мій день народження разом відсвяткуємо, – тихо нагадала мама.

– Можна подумати, що 56 років, це така визначна дата, яку варто святкувати! От буде тобі 60, тоді і відсвяткуємо! – каже донька.

Сказати, що Лесю засмутили слова доньки, це нічого не сказати. Вона ж з таким успіхом могла і не їхати додому, а залишатися в Римі, але саме заради того, щоб відсвяткувати свій день народження в колі рідних, вона і приїхала.

– І ще, мамо, ти ж залишишся з дітьми? Не будемо ж ми їх до друзів брати з собою, там усі без дітей будуть, – стала просити Юля.

Леся ствердно кивнула головою і переключила канал. Юля продовжувалася збиратися, більше хвилюючись про те, як вона виглядає, ніж про те, як почувається її мама після того, що вона їй сказала.

Коли дочка з зятем поїхали до друзів, Леся нагодувала онуків і знову вмостилася біля телевізора. Раптом на її екрані висвітився дзвінок.

Це була сусідка Галя, яка разом з Лесею працює в Італії, і разом приїхала з нею одним автобусом теж на Різдво додому.

Галина почала вітати іменинницю, а коли почула, що та сидить вдома сама, веліла тут же накривати стіл, бо якось не гоже в такий день просто телевізор дивитися.

Леся заметушилася, і вже через кілька хвилин стіл був щедро накритий. Жінки гарно посиділи, згадали і старі часи, як вони колись святкували, поговорили і про Італію.

Кожна з них поїхала у світи заради того, щоб своїм дітям краще майбутнє забезпечити. У Галини син, а у Лесі – донька, і вони обидві стараються, щоб хоч діти жили краще за них.

Раптом Галина стала неоднозначно посміхатися, і витягла з сумки подарунок.

– Ось, Лесю, це тобі! – простягла вона іменинниці італійський панетон.

Леся була щиро здивована таким подарунком, бо і сама привезла кілька панетонів, але цей був особливий, шоколадний, вона шукала такий в магазинах, але так і не знайшла, тому купила звичайні з родзинками.

– Дякую тобі, Галино, вгодила, – посміхнулася Леся.

– Так це не я, це Антоніо. Він тобі ще дещо передав, – Галина простягла дуже красивий конверт, але просила його відкрити лише тоді, коли вона піде.

– Дуже прошу тебе, Лесю, витратити ці гроші на себе. Я знаю, що ти все віддаєш доньці, але хоч це залиш собі, – попросила сусідка.

Антоніо – це син синьйора, якого в Італії доглядає Леся. Він давно закоханий в неї, приділяє їй знаки уваги, навіть каже, що готовий офіційно оформити з нею стосунки, та вона не відповідає йому взаємністю, бо не знає, як це сприйме дочка.

Італієць в курсі, що всі гроші, які заробляє Леся, у неї забирає донька. От він і вирішив через Галину привітати свою Лесю саме в її день народження.

Леся відкрила конверт, і спочатку побачила записку. Антонію написав всього кілька слів: що вона белла, і що він в захопленні від неї. А внизу було 500 євро.

Звичайно, що Леся була розчулена, і справа навіть не в грошах, а в увазі. Рідна донька забула і знехтувала маминим святом, а чужа людина пам’ятала, готувалася, щоб зробити сюрприз.

Дочка з зятем приїхали аж зранку на наступний день. Юля відразу побачила на столі цікаву листівку і заглянула в неї. Гроші сховати Леся не встигла, і тому дочка відразу сказала, що забирає їх собі, бо запримітила для себе дуже гарні сережки з діамантами.

Леся стояла в розгубленні. Вона згадала слова сусідки: “Навіть не думай віддавати ці гроші дочці, купи щось собі нарешті”. Але як відмовити Юлі, яка вже тримали купюри в руках, вона не знала.

“А може віддати гроші, а я собі ще зароблю”, – промайнула думка в голові у неї. “Але ж це подарунок, і Антоніо образиться”, – відразу ж з’явилася і протилежна думка.

А що б ви порадили Лесі зробити в цій ситуації.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.