Від долі не втечеш. Так колись любила повторювати мені моя бабуся, а я не розуміла, про що вона взагалі говорить. І лише тепер, коли пройшло багато років, я переконалася, що вона таки була права.
Назар був моїм першим коханням, ми жили в одному селі, зустрічалися два роки, а потім коханий прислав до нас старостів. Ми призначили дату весілля на осінь, адже влітку завжди є багато роботи. Та й весілля прийнято було робити, коли урожай вже з поля був зібраний.
В ту суботу, наприкінці вересня, ми з бабусею на городі картоплю копали. І тут прибігає до нас сусідка, каже, що має таку новину, що й не знає з чого почати. Галина, дівчина з нашого села, від мого Назара дитину чекає.
Повірити у таке я не могла, адже все село знало, що у нас через півтора місяці весілля. Але, на мій превеликий жаль, це виявилося правдою.
Весілля у мене не було, зате було у Назара з Галиною. Але я його не бачила, бо відразу поїхала з села в іншу область до своєї тітки. Як мені тоді було погано, словами не передати.
В село я не їздила, а бабуся писала мені листи. Розповідала, що у Назара син народився. Через три роки і я вийшла заміж, у нас народилася донечка. Чоловіка свого я так і не змогла полюбити, але в житті для мене він став вірною і надійною опорою.
Донечка наша, Світлана, виросла красунею і розумницею, поступила в університет. Там зустріла чудового хлопця, почала з ним зустрічатися. А далі він зробив їй пропозицію.
Весілля ми вирішили не робити, але із майбутніми сватами за давньою традицією треба було зустрітися. І ми запросили батьків майбутнього зятя до себе в гості.
Яким же було моє здивування, коли на порозі свого дому я побачила Назара з Галиною. Виходить, наречений моєї дочки – їхній син, а ми з ними тепер будемо сватами.
Нашу таємницю знали лише троє: я, Назар і Галина. Ні мій чоловік, ні тим більше діти, не підозрювали, чому у нас всіх за столом такий поганий настрій. Очевидно, що для них наша зустріч теж стала сюрпризом.
Шо тепер робити – я не знаю. Родичатися з Назаром і Галиною я не хочу. Я так втікала від цього всього, а воно таки мене наздогнало. Як казала моя бабуся – від долі не втечеш. Але як жити з цим усім тепер? Не хочеться через наші помилки псувати життя дітям.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
