fbpx
Життєві історії
Коли до нас приїжджав старший син з дружиною ми їх зустрічали дуже гарно з чоловіком. Смачно готували, звільняли найбільшу кімнату. Нам вже за 60, тому ми вирішили поїхати в столицю до свого сина вперше, поки ще є сили. Приїхали о 5-тій вечора, Оксана накрила стіл, ми поїли і вже хотіли б лягти відпочити, бо не молоді та ще й з дороги. Сидимо, дивимося з чоловіком одне на одного, а самі не знаємо де нам лягти

Можливо, я трохи помиляюся, але зовсім не розумію сучасний підхід молодих сімей. Чимось не сподобалася невістці Оксані, довго потім не хотіла з нею спілкуватися після нашого візиту до неї, а зараз навіть не знаю – може вибачитися перед дружиною сина?

З моїм чоловіком ми живемо в своєму будинку, на околиці невеличкого містечка. Наш будинок – це будинок наших родичів і друзів, образно кажучи, адже ми завжди усім раді. У нашому домі є спеціальна гостьова кімната, а якщо приїжджає багато рідних чи друзів в наш будинок на чергове свято, ми можемо і свою спальню віддати, влітку з чоловіком постелити собі на веранді на розкладачках, взимку – на просторому горищі старе ліжко стоїть. У всякому разі, ми там спали, коли молодші були, зараз нам з ним обом за 60 років, та й гостей тепер не так багато. Але якщо раптом приїдуть, ми з великим задоволенням та пошаною надамо всім затишний нічліг.

У нас з Михайлом двоє синів. Молодший живе поруч, приїжджає до нас з сім’єю, допомагає в усьому. Старший давно поїхав, живе в столиці, має свій власний бізнес, у нього там двокімнатна квартира, дружина, син.

Старший син зі своєю сім’єю два рази гостювали у нас, і, звичайно ж, були прийняті по-королівськи, так як і годиться: найкраща кімната, ліжко на перинах, сніданок на веранді, все як потрібно для рідних людей. Тільки ось з невісткою Оксаною щось спільної мови ми знайти не могли ну зовсім ніяк. Вона називала наш район селом, хоч це і не село, а околиця міста. Їй нічого не подобалося, ображалася на нашого сина, що вони не на море поїхали відпочивати, як вона того хотіла, а тут час проводять. Їй не зрозуміти, що ми, взагалі батьки, і це візит до нас, а не просто у відпустку. Я вже мовчу про те, що про якусь допомогу з їхньої сторони і мріяти не варто.

І ось минулої осені ми вирішили приїхати до них в гості, ніколи ще не були в столиці у своїх дітей. Зібралися, сіли в поїзд і приїхали, заздалегідь попередивши, що їдемо в гості до дітей на тиждень, відклали усі свої справи. Прибули до них в 5 вечора. Приємно – стіл накритий, посиділи, поговорили. Ніби як пора спати лягати, але куди – не зрозуміло.

Оксана ще відразу так каже: “Спати у нас тут зовсім ніде, ми на тиждень вам зняли готель. Ну не найкращий, звичайно, але переночувати там є де». Ми з чоловіком дуже здивувалися. Кажемо Оксані: «Та навіщо, постеліть нам хоч на підлозі в дитячій, це ж тільки вночі, ми рано встаємо і нікому не заважатимемо зовсім». І онук просив залишити нас у нього в кімнаті, але невістка таки стояла на своєму: вже зняли, вже оплачено і до побачення. Поспите, мовляв, приїдете”.

Син сів з нами в таксі, довіз до того готелю. Я бачу, що йому незручно трохи за свою дружину, але ми промовчали з батьком. Готель як в радянські часи: душ і туалет спільний на дві кімнати з сусідами, в кімнаті два ліжка з тумбочками і старим телевізором. Щось дуже схоже було на не найкращий гуртожиток.

Поспали ми, якщо це можна так назвати, бо спати зовсім, але снідати ніде, в кафе поряд – дорого, ми з батьком не можемо витратити більше ста гривень на сніданок. Взяли за свій рахунок таксі, поїхали назад до дітей. На нас часу нікому немає зовсім, все на роботі, ще добре, що у онука канікули, вдень з ним час проводили. До вечора посидимо сімейно за столом, і знову нас відправляють в той готель спати. На четвертий день таких незрозумілих подорожей, ми придумали з чоловіком причину, по якій нам треба їхати додому, взяли квиток і поїхали. Я всю зворотну дорогу сиділа сумною – так було прикро.

Приїхали додому, все розповіли, як нас прийняли. Молодший син взагалі був неприємно здивований – подзвонив братові і вони посперечалися. Та й усі родичі були здивовані такою незрозумілою гостинністю. А ось одні наші знайомі сказали, що це нормально за сучасними столичними мірками, і нічого нам вередувати, немає чого ображатися. Ми ж не самі ж ми платили за номер. Ага, а за таксі туди і назад? Та й взагалі, ми ж батьки – ми своїм мамам і татам стелили на своєму ліжку, і спали на підлозі, і це я вважаю нормальним. І все ж якось мені соромно стало за свою поведінку – я ж після нашого візиту перестала нормально зі своїм сином спілкуватися, тільки короткі дзвінки по справі і все.

Хочу почути думку і інших людей. Можливо, мені варто вибачитися перед невісткою?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page