Я перед цим дуже довго думала, але все-таки вирішила саме сюди написати тому, що не бачу підтримки і щирого розуміння з боку моїх близьких та рідних людей.
Всі сміються і я це добре бачу, не розуміють мене: що я вже немолода жінка, і в такому віці, зустріла своє щастя – Дмитра.
Але вся справа в тому, що він на 12 років молодший за мене.
Дуже вірю, що серед читачів знайдуться ті люди, хто зрозуміє мене і підтримає, хоча б добре слово напише, щоб полегшити мені душу.
Я зараз щиро надіюся, що чужі мені люди допоможуть знайти вихід з моєї ситуації, яка склалася.
Адже хіба я не маю права на своє власне щастя?
Мій чоловік Дмитро має щирі почуття.
Ну і що, що мені 48 років зараз, адже почуття щирі нікуди не дінеш і вік тут не має значення.
Але нас, на жаль, ніхто зовсім розуміти не хоче.
Мені було б байдуже до думки інших, але вони самі дають мені поради, вважають, що я роблю неправильно і пошкодую скоро про це.
Так моя доля склалася, що я вже була двічі заміжня.
Перший чоловік був людиною нехорошою, я згодом з ним розлучилася ще відразу, коли зрозуміла, що щасливе життя з ним мене не чекає.
З другим чоловіком прожили ми разом у шлюбі майже 7 років разом, але дітей у нас не було.
Другий чоловік просто знайшов собі іншу і пішов від мене, залишивши одну.
Після другого розлучення я зрозуміла, що краще жити самій, одружуватися більше ніколи не буду, не везе мені з сім’єю і все.
Я звикла до цієї думки, змирилася і стала жити далі, присвячуючи увесь свій час роботі.
Мені, якщо говорити правду, було дуже нелегко, коли мій другий чоловік одружився і та його дружина відразу народила дитятко, а я залишилася назавжди одна, дитина – це моя мрія.
Де в житті справедливість?
Але ось півтора року тому відбулася зі мною дуже цікава історія, я вважаю, що це знак доля, якщо так можна сказати.
Я вирішила замовити продукти на дім. Я тоді була дуже зайнята, та й не хотіла йти до магазину.
Я замовила продукти десь в обід, а ввечері приїхав кур’єр до мене додому.
Коли я йому відкривала двері, замок зламався, я ледве змогла витягнути ключ, молодий чоловік такий хороший та добрий – не просто продукти мені привіз додому, а ще хвилин п’ять з моїм замком порався, намагався відремонтувати, щоб допомогти все полагодити, бо зрозумів, що я живу одна.
Так він мені сподобався, що через два дні я знову замовила щось в магазині і попросила, щоб привіз той же кур’єр.
Дмитро тоді знову приїхав до мене з моїм замовленням, я йому подарувала чисто символічний подарунок за те, що він мені допоміг полагодити замок.
Запросила його на вечерю, адже заздалегідь приготувала смаколики, він сказав почекати – через годину робота у нього закінчиться і він прийде обов’язково, щоб ми повечеряли з ним разом.
Ось так все і почалися наші щирі відносини.
Дмитро спочатку був дуже здивований, що мені стільки років, говорив, що виглядаю максимум на 35 років.
Розповідав, що зараз шукає хорошу роботу, а поки підробляє кур’єром, доля у нього не склалася теж.
А ще Дмитро виявився з технікою добре знайомий – вміє все полагодити, це теж його невеликий заробіток.
У мене відразу знайшлося щось з техніки стареньке, що потрібно було полагодити, але гроші Дмитро за свою роботу не взяв, ми вже з ним тоді гарно дружили, просто дружили.
Але через три місяці дружніх зустрічей ми зрозуміли, що хочемо бути разом.
Я стільки часу була самотньою, а тут поряд зі мною з’явилася людина, якій я цікава, яка турбується про мене, я просто відчула себе щасливою жінкою, навіть вже мріяти про це не могла.
А потім я йому запропонувала жити разом, бо знала, що у нього теж не легке життя, думала, що, можливо, нас з Дмитром звела доля, щоб ми в цьому житті допомагали одне одному.
Мені стало по-справжньому шкода його, ну що він живе в своїй маленькій двокімнатній квартирі з мамою і сестрами, коли у мене теж двокімнатна квартира, і я живу одна?
Мовляв, давай для всіх будемо говорити, що ти у мене кімнату орендуєш просто. Так і зробили!
Спочатку навіть його мама не знала про те, що ми живемо разом, що господиня квартири – це співмешканка її сина.
А потім пішли різні чутки і ми всім розказали правду.
Мама Олександра навіть спілкуватися ні з ним, ні зі мною не хоче.
А моя родина теж налаштована проти мого вчинку.
Кажуть, що я вже немолода, розумна жінка і маю усвідомити, що Дмитро лише заради користі живе в квартирі.
Та я вважаю, що я маю приймати рішення сама, адже маю право на щастя.
Я вірю, що зустріла хорошу людину і тепер моє життя буде радісним і світлим.
Не хочу, щоб інші люди казали мені. що я маю робити.
Я не думаю, що їм щиро шкода мене. Можливо їм теж моя квартира потрібна?
Я ж нікого не запитую поради. Чому родина так ставиться до мене?
Хіба я не маю права на своє жіноче щастя?
Фото ілюстративне.