Не можу сказати, що я народила дітей лише для того, щоб вони мене в старості доглянули, але на певний рівень допомоги з їхньої сторони я точно розраховувала.
У свої 70 років я раптом виявила, що не дуже потрібна своїм дітям. У них завжди немає часу на мене.
Я все розумію, вони зайняті: сім’я, робота, але ж я і багато не вимагаю. Можна хоча б по черзі до мене приходити, і ліки та продукти приносити? Просто у мене бувають такі дні, що мені важко навіть в магазин чи аптеку сходити.
Прикро почуватися непотрібною рідним дітям, адже заради них я лише і жила.
Мого чоловіка не стало, коли доньці ледве виповнилося 8 років. З того часу я навчилася у всьому себе обмежувати, відмовляла у будь-якому бажанні, адже все дітям віддавала.
Так, мені складно було ставити на ноги двох дітей, але думка про те, що ніхто, крім мене, їм не допоможе, давала мені сили не опускати руки.
Мої діти ні чого не потребували, відвідували всілякі гуртки та спортивні секції. Мабуть, все-таки, я щось не так робила, бо інакше не можу пояснити, чому зараз мої діти поводяться саме так.
Коли діти виросли і поступили в інститут, я їх на маму свою залишила, щоб вона приглядала за ними, а сама на заробітки в Іспанію поїхала.
Довго там не була, бо здоров’я не дозволило, але за 10 років заробітчанства я спромоглася і сину, і доньці по квартирі купити.
А як додому повернулася, то теж без діла не сиділа, стала я з онуками сидіти, а це теж неабияка допомога і підтримка.
Я ніколи не втручалася ні в життя доньки, ні в життя сина. І зятя, і невістку я прийняла як рідних, ніколи слова зайвого їм не сказала.
Все було добре в моєму житті до того моменту, поки у мене не почалися серйозніші проблеми із здоров’ям.
Допомагати дітям я вже не могла, пенсії тільки й вистачало, що на необхідний мінімум та ліки.
Ось тут я зрозуміла, що своїм дітям просто не потрібна. Був карантин, спочатку списала все на нього, немає можливості вільно пересуватися, але ні дочка, ні син навіть не телефонували мені, щоб дізнатися, як я почуваюся.
Якщо дзвонила я, то піднімали слухавку, але, швидше для годиться. Я відчувала, що їм не цікаві мої проблеми.
Я зрозуміла, що мені не треба нав’язуватися. Якщо діти не люблять свою матір, ти не примусиш.
На жаль, мушу визнати, що потрібна я була дітям здорова, без проблем та з фінансовою допомогою. Коли всього цього не стало, мене всі покинули.
– Мамо, просто перестань себе накручувати, ніхто тебе не кинув, коли треба, ми приїдемо, але ж ти маєш розуміти, що у нас своє життя, – заявила мені донька.
Про сина я взагалі мовчу, йому просто байдуже, що зі мною відбувається.
Як би сумно це не звучало, але десь у вихованні дітей я щось упустила, тому отримую таку «подяку». От мені цікаво, як батьки виховували тих дітей, які їх в старості не залишають. Може, є якийсь особливий секрет? Що я зробила не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
