З моєю родиною, на превеликий жаль, відносини у мене склалися не дуже добре і мені прикро через це, насправді.
Батьки мою старшу сестру чомусь любили більше ніж мене і так було завжди. Причину цьому я не розуміла ніколи.
Наталя в тата й мами була просто найкращою дитиною в усьому.
Хоча чудовою людиною мені її назвати складно.
Вчилася моя рідна сестра завжди погано, та й не старалася вона, особливо, ніколи не слухала батьків.
Але її чомусь любили більше, батьки завжди багато уваги приділяли саме їй.
Говорити про те, що все найкраще діставалося для сестри, а я доношувала її одяг чи доїдала цукерки та шоколадки, розповідати подробиці не буду, адже так завжди було.
Ми були з Наталкою зовсім різні по характеру діти були, навіть й не скажеш, що ми рідні сестри.
Я була спокійною та розсудливою дитиною, а Наталка наша – навпаки.
Єдиною рідною людиною, який щиро любив мене і приділяв мені багато часу, для мене був дідусь – батько мого тата.
Він не любив, правду кажучи, мою маму і страшу сестру, а мене завжди радий був бачити, він дуже добре ставився до мене, ми багато часу проводили з ним разом.
Коли я завжди гостювала в свого дідуся, то навіть не хотіла повертатися додому, де мене майже не чекали і не були мені раді, а в дідуся мені так добре завжди було.
З дідусем своїм я практично виросла, найкращі мої спогади з дитинства, це коли ми були разом, лише він говорив мені добі слова, завжди щось цікаве розповідав, завжди чомусь хотів мене навчити, хвалив за навчання і давав гроші на смаколики.
Я дуже любила слухати його цікаві розповіді.
Як виявилося, згодом свою квартиру дідусь переписав на мене.
А батькам нічого не залишив, квартира перейшла до мене.
Я дуже раділа, що дідусь віддав все своє майно мені, але я не знала, як сприймуть цю новину мої батьки та родина.
Я якраз тоді навчалася на останньому курсі університету і зустрічалася з Павлом.
Ми навіть планували наше спільне майбутнє разом.
Квартира ця для нас була подарунком долі, адже ми мали б своє власне житло, я навіть не мріяла про таке.
Власне житло для мене було великим щастям, адже невідомо коли я змогла б для себе його придбати, а якби довилося орендувати квартиру, то гарне майбутнє мене точно б не чекало, адже всі гроші йшли б на оренду, а тим паче в наш час заробити зараз зовсім непросто.
Я хвилювалася, що батьки захочуть, щоб квартира залишилася їм, адже мій тато – його син і теж міг претендувати на спадок.
Коли тато з мамою дізналися про дідусевий заповіт і те, що в ньому зазначалося, почалися дуже складні часи для мене.
Мама одного разу сама прийшла до мене і почала говорити, що я просто маю продати цю квартиру, а гроші поділити між нами всіма.
Адже, я не заслуговую на цю квартиру, я не маю права залишати її для себе.
Мама сказала, що вони до останніх днів дідуся доглядали, все для нього робили, витратили багато грошей і часу, адже я не доглядала його.
Мама переконана, що дідусь просто був стареньким і мене пошкодував, але квартира ця по праву і по совісті має належати їм.
Вона казала, що вони з батьком живуть у двокімнатній разом з сестрою та її дитиною з чоловіком, а я буду жити одна в трьох великих кімнатній.
Мама була дуже незадоволеною, що саме мені дісталася ця квартира, вони зовсім не очікували такого повороту і образилися на вчинок дідуся.
А я відразу для себе вирішила, що ніколи не віддам їм навіть частинку цієї квартири.
Вони практично відгородилися від мене ще дуже давно, до дідуся дуже рідко навідувались, не допомагали особливо, мама говорить неправду.
Тепер, чому я маю дарувати їм його житло?
Матері я потім відразу так і сказала так, що ніколи я не поступлюся, і не стану ділитися з ними.
А мама сказала, що я просто невдячна дитина, вона ніколи не очікувала, що я їх залишу без копійки грошей на старості років.
Зараз мені дуже непросто, іноді совість підказує, що я маю поділитися цією квартирою зі своєю родиною.
Чи маю я ділити зі своєю сім’єю майно дідуся?
Фото ілюстративне.