Так склалося, що живу я зараз одна в своєму досить таки великому будинку. Відчуваю себе дуже самотньою та покинутою жінкою.
Чотири роки тому не стало чоловіка, на жаль.
Раніше я завжди була зайнята турботою про нього, ми багато часу проводили разом, завжди були разом, адже жили ми добре, тому нудно і самотньо мені ніколи не було, я навіть й думки не мала, що колись просто залишуся сама і його не буде поруч зі мною.
Виростили ми чудового сина – хорошу і добру людину, він зараз має свій власний прибутковий бізнес. У мого сина вже є своїх двоє дітей, а в мене двоє чудових онуків: хлопчик і дівчинка.
Та якось так в житті склалося, що з дружиною свого сина, своєю невісткою, я не могла знайти спільну мову, налагодити відносини у нас з нею не вдалося зовсім.
та весь час мені було до цього байдуже і до неї також, бо я була ще в розквіті сил, жила гарним насиченим життям, з чоловіком поряд, який мені приділяв кожну хвилину свого життя. Тому на це я тоді зовсім не зважала.
А тепер, коли я залишилася зовсім одна, то вже згадала про своїх найрідніших людей, які могли бути поряд зі мною.
Та вони, здається, зовсім забули про мене і живуть так, як і раніше жили. Вони не приходять до мене в гості, не приводять до мене онуків, мене до себе не запрошують також.
Лише зараз я дуже добре зрозуміла, як помилялася колись.
Колись ще був час, як невістка тільки прийшла в наш дім, вона горнулася до мене: намагалася поговорити зі мною про щось, подарувати мені якусь корисну річ, навіть лишній раз пригостити мене чаєм.
Але я зовсім не зважала на неї, якось відмежувалася повністю, бо була зайнята своїм життям, а для себе відразу зрозуміла, що вона – чужа мені людина. Ну не припала вона мені до душі тоді, серцю ж не накажеш.
Та я ніколи й слова недоброго не сказала про неї, просто відмежувалася й все, думала, хай там живуть діти, якщо син з нею щасливий, то й добре, йому з нею ж жити, а не мені.
Та минули роки і я зараз дійсно дуже самотня, розумію свою помилку, яку допустила колись. Я хочу вибачитися перед дітьми. Та зараз я їм зовсім не потрібна, навіть мій син вже не ставиться так добре до мене, як колись.
Хочу, щоб вони зрозуміли і не робили таку помилку, яку колись зробила я, відвернувшись від рідних людей.
Але й син до мене не горнеться, а все через дружину свою і зрозуміло мені добре це.
Чи можу ще я якось налагодити відносини з невісткою? Чи пробачить вона мені? Та чи винна я в чомусь, щоб вибачення просити? Можливо, вона так вибачить мені і я не залишуся сама на старості років?
Фото ілюстративне.
