На жаль мого чоловіка не стало дуже рано, мені тоді було всього 32 роки. Коли так склалося, синові нашому було всього 5 років. То був таки дуже непростий період в моєму житті, це позначилося на мені суттєво.
Артем був єдиним годувальником нашій сім’ї, чоловік добре нас забезпечував, а потім всі турботи на рахунок заробляння грошей та всі домашні справи лягли лише на мої плечі, що не давало мені позитиву зовсім. Допомогти мені зовсім не було кому. Я на довгі роки забулася, що я жінка, адже виконувала всю роботу сама, хоча раніше її робив чоловік.
Але зараз все по-іншому.
Роки ці минули швидко. Мені зараз вже 45 років. Смуток за чоловіком давно минув, адже стільки всього відбулося за стільки років. Я виростила сина сама, виховала його, допомогла здобути хорошу освіту. Нарешті не рахую кожну копійку, жити стало мені трохи легше. І подумала, що ще, насправді, я молода жінка, подивилася на своє життя з іншої сторони. Я зрозуміла, що можу спробувати почати жити заново, жити для себе, побудувати з кимось щирі стосунки, адже я заслуговую на своє жіноче щастя.
Згодом я познайомилася з хорошим чоловіком. Стала з Павлом зустрічатися. Все б нічого, але мій син категорично проти того, щоб я зустрічалася з Павлом і всіляко заважає мені влаштувати особисте життя.
Справа в тому, що живемо ми в одній квартирі. Син вже теж майже доросла людина, але поки він вчиться, вирішили, що варто вкладати всі наші гроші, які заробляла я в освіту, а потім вже думати про окреме житло. І через нього я не можу привести в будинок людину, щоб просто посидіти, поговорити про життя.
Я навіть не могла запросити Павла просто поговорити на кухні і попити чаю в теплій квартирі.
Мій син поводить себе, як маленька дитина. Усім своїм видом показує, що йому не подобається присутність в нашому домі Павла. Мені було це непросто споглядати і, незабаром, ми з ним розлучилися через сина.
Минуло трохи часу і я познайомилася на роботі з Миколою, теж спокійний і добрий чоловік, життя в нього не склалося, жодного разу не був удружений, сам доглядає батьків. І з ним та ж історія. Тобто синові не якась людина не подобається – він просто не хоче, щоб я влаштувала добре своє особисте життя, звик, що я маю все віддавати йому і жити тільки для нього.
Я вже намагалася сісти з ним поговорити щиро, як дорослі люди. Але все це марно, він навіть мови про це вести не хоче. Син постійно каже, що це і його квартира теж, і він не хоче, щоб сюди приходили якісь незнайомі чоловіки. Ідіть, каже, в кафе або погуляйте в парку. Або сидіть у нього вдома, а бачити його в нас вдома я не хочу.
Микола з старенькими батьками в невеличкій квартирі живе, мені не зручно заважати людям. Куди йому мене вести, до них додому? Син каже, що не потрібен мені такий чоловік, який не може житлом себе і мене забезпечити.
Мені здається, що це все відмовки, а насправді він не хоче розуміти, що я жінка і хочу теж влаштувати своє життя, що втомилася лише жити для сина, я багато в чому йому допомогла, і зараз ще допомагаю. Так, я щиро кохала свого чоловіка, але пройшло багато років. Я хочу жити далі і бути щасливою. Але роки минають так швидко, я старію. Можливо, це мій останній шанс знову побудувати хороші стосунки, адже я вважаю, що знайшла свою долю, а син у мене цей шанс забирає.
Скоро син виросте, піде від мене, буде жити своїм життям, а я буду сидіти і зустрічати свою старість сама, про мене ніхто й не згадає. Якщо син зараз про мене не думає, то я не вірю, що він дбатиме про мене потім, коли я буду старенька. Шкода, що я можу втратити свій шанс на щастя.
Фото ілюстративне.
