Так склалося, що Марфа зовсім одна виростила двох дітей. Вона не шкодувала своїх останніх сил, щоб підняти їх на ноги самій. Однак син зрадив її.
Коли синові Іванові було всього 10 років, а дочці Ользі – 8, їхнього батька не стало. І Марфа, так вийшло, залишилася одна з двома дітьми, ні підтримки, ні допомоги, ні слушної поради та розуміння.
Жінка вирішила, що краще виховає дітей сама, ніж зійдеться з якоюсь чужою людиною, яка буде байдужа до її дітей, і все одно сприйматиме їх як чужих, а не рідних та дорогих серцю. Вона працювала, не покладаючи рук, не шкодуючи останніх сил, щоб поставити дітей на ноги. Працювала Марфа на кількох роботах: вчителькою, вечорами прибиральницею, а вночі – просто швачкою. Після основної роботи мила під’їзди, у вихідні брала замовлення на пошиття одягу та постільної білизни і працювала репетитором. Вона робила все, щоб діти харчувалися і одягалися не гірше інших. Щоб ніхто й подумати не міг, що вони якісь там бідаки, або сидять без куска хліба.
Марфа постійно намагалася однаково ставитися до своїх дітей. Але нічого з собою не могла вдіяти – більше жінка любила свого сина – Івана. Він був дуже схожий на свого батька, якого вона щиро кохала протягом багатьох років, якого шанує і досі: був таким же рішучим, сміливим і справедливим. Дочка Ольга ж була більше схожа на матір: відрізнялася боязким характером і чутливістю, вона була нерішучою та тихою, мало чим могла себе показати, її добра душа завжди трималася осторонь.
Після закінчення університету Іван вирішив одружитися з дівчиною із заможної сім’ї. Вона дуже сподобалася Марфі, але – не її батьки. Вони дивилися на таких, як Марфа та її діти зверхньо і з презирством. Тому мама постійно говорила Іванові, щоб він знайшов дружину простішу і біднішу, свого кола, адже гроші не головне, їх можна легко нажити, а от ставлення тещі з тестем завжди буде до нього, як до бідняка, чого б він не досяг у своєму житті, якою хорошою людиною не став би. Вони завжди говоритимуть, що він з бідової родини, з простої сім’ї, селюк. Але Іван мами і чути нічого не хотів.
Перед весіллям Марфа позичила дуже багато грошей, щоб зробити молодим хороший подарунок. Тільки новоспечені родичі не оцінили її щирих старань. Вони повідомили, що не збираються спілкуватися з убогою сім’єю зятя. Марфа лише промовчала, вона вирішила бути розумнішою, адже понад усе хотіла, щоб вони прийняли її сина добре, а вона вже якось ставлення сватів переживе. Вона подумала, що це навіть на краще.
Однак виявилося, що спілкуватися матір’ю і сестрою не хоче і Іван. Після медового місяця, який оплатили батьки дружини, вони таємно переїхали жити в столицю. Сам Іван нічого не повідомив своїй матері, просто зник. Про переїзд Марфа дізналася від сусідів. Вона дзвонила синові, писала листи, але він так і не відповів.
Відтоді пройшло 20 років. За цей час Іван жодного разу не відвідав матір і сестру, не подзвонив і не написав. Ольга сподівалася, що брат приїде хоча б на ювілей матері. Але він проігнорував його. Про його життя вони дізнаються від знайомих. За їх словами, Іван дуже добре влаштувався зі своєю дружиною, завдяки її багатим батькам та родичам, в столиці, пристойно заробляє, виховує двох синів.
Сама ж Марфа ж ніколи не бачила рідних онуків. Нещодавно вона зовсім стала мати проблеми зі здоров’ям. Боїться, що її не стане, так і не побачивши улюбленого сина, його діточок. Що з ним сталося – вона так і не зрозуміла.
Важко уявити, що зараз на душі в матері, але у сина тепер своє життя, повне розкоші та достатку, про неньку він і не згадує зовсім. Соромно перед родиною дружини, адже мама його – проста жінка, ще й сестра в житті нічого не досягла, навіть заміж ще й досі не вийшла, маму глядить.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
