Відразу після закінчення університету я пішла працювати, адже мріяла про хороше майбутнє. На той момент я уже була заміжня, а з часом у нас з’явилася прекрасна донечка Ксеня, яку ми гарно виховали в шлюбі.
Ми з чоловіком старалися, як могли, щоб заробити якусь копійку, адже мріяли дати Ксені гарну освіту, забезпечити їй хороше майбутнє. Ми змогли оплачувати їй навчання в доволі хорошому університеті, а згодом Тарас, мій чоловік, допоміг нашій донечці знайти хорошу роботу.
Скоро донька зустріла свою долю і вийшла заміж. А через рік після одруження народила чудових двійняток.
Ксені ми згодом зробили гарне весілля за свій кошт, в усьому їй допомагали весь час, а коли вона народила двох донечок, допомагали їй глядіти онучок. Коли моїм онучкам було вже по 7 років, не стало їхнього дідуся, мого чоловіка. Ми всі дуже шкодували за ним.
Щоб я не сумувала сама вдома і не залишалася наодинці зі своїми думками, Ксеня кожного вечора дзвонила мені приблизно в однаковий час і ми з нею довго розмовляли про життя, обмінювалися розповідями про події дня, донька розповідала мені про своїх доньок.
Як тільки наступав вечір, я робила собі чай, брала якесь тістечко, сідала перед телевізором і чекала на той самий звук дзвінка, не зводячи очей з телефону. Та з часом наші розмови з Ксенією рідшали. У неї постійно були якісь пояснення і виправдання.
Ксеня телефонувала мені то, коли кудись ішла, то коли прибирала. Мені було аж незручно, що відволікаю її від її роботи чи справ. Та дізнатися про новини хотілося, хотілося поговорити зі своєю дитиною, тож одного разу я ображено їй сказала:
– Якщо тобі нема часу на мене, то краще ніколи не телефонуй, ніж говорити в перервах між чимось.
Ксенія тоді знову знайшла якесь для себе виправдання. На вихідні вона часто приїжджала в гості, після них декілька днів дзвонила по вечорам, а потім знову забувала про нашу так звану традицію.
Я стала задумуватися над проблемою. Мені аж їсти і спати на деякий час перехотілося, я сумувала, так не вистачало тих розмов вечорами з донькою.
Наступного дня я була зовсім без настрою, тож, коли зателефонувала Ксеня, я відразу почала із своїх претензій:
– Можеш уже взагалі не телефонувати мені. Я давно зрозуміла, що вже не потрібна зовсім вам. Як тільки батька не стало ви забули про моє існування. А внуки взагалі не цікавляться життям бабусі, усім байдуже до мене і мого життя. Приходять і телефонують до мене лише на свята, аби подарунки забрати.
Ксеня була неприємно здивована, коли таке почула від мене. Їй навіть не знайшлося, що сказати у відповідь, тож просто закінчила розмову і вимкнула свій телефон.
Я ж образилася на неї за таку поведінку, хвилювалася, а потім, після цього, аж була в стаціонарі. Там мені порадили не хвилюватися через всілякі дрібниці.
Мені не було з ким навіть поговорити і, коли до мене прийшла молоденька медсестра, я вирішила поділитися з нею своїми проблемами. Та дівчина лише похилила в головою і пояснила, що любов до рідної людини в жодному разі не міряється у дзвінках і візитах у гості.
Потрібно розуміти, що молоді сім’ї з дітьми мають багато справ, зараз життя непросте, вони постійно розвиваються, працюють, виховують малих дітей, а в цьому щільному графіку важко знайти час ще й для довгих розмов по телефону, а тим паче по графіку, як я звикла, бо так зручно мені. Тож варто просто і собі знайти заняття, яке приносить задоволення, тоді не здаватиметься, що всім байдуже до тебе. Та жіночка сказала, чи я хоч раз поцікавилася в доньки, чи не втомилася вона, як там справи в їх родині і чи я розумію, що в неї є і своє життя і інтереси.
Мені так стало прикро, що я сама лише гірше всім зробила.
Фото ілюстративне.
