Зараз мені досить важко на душі, сумно і неспокійно зовсім, навіть не уявляю, як так може вчинити рідна людина. Моя рідна мати не підтримала мене у важку хвилину у моєму житті, а навпаки, відвернулася від мене і сказала шукати підтримки у когось іншого, йти в інше місце. Прикро усвідомити, але моя рідна мати просто виставила мене з моєю дитиною на вулицю. В мене в голові навіть не вкладається, як таке може статися в житті, – якось поскаржилася мені моя знайома 33-річна Надія.
У Надії своя сім’я: чоловік та донечка, якій всього зараз 2 роки. У шлюбі вони живуть сьомий рік, але останнім часом жінці здається, що відносини їхні вичерпали себе.
Хоча чоловік її Іван, загалом, досить таки хороша людина: він працює, не гуляє, не сперечається по дрібницях вдома, не скупий він зовсім, сам забезпечує сім’ю свою – але останнім часом Надія бачить в ньому лише одні недоліки, от зовсім не такий він, як би їй хотілося.
– Він вдома нічого взагалі робити не хоче, от просто відмовляється від домашньої роботи і все! – скаржиться вона усім своїм знайомим. – Крім комп’ютера зі своїми іграми, нічого йому зовсім не цікаво, виходить. Приходить з роботи та сидить в навушниках, дивиться постійно у той монітор, не відходить від нього ні на хвилину. Порядку ніколи в домі немає у нас через нього. Брудно скрізь через нього теж, допомоги по дому не допросишся. Я вже не прошу мити-прибирати щось, але хоча б чоловічу роботу в домі робити треба. Лоджію розібрати прошу рік у нього, там таке робиться. Планує там порядок навести – вже й не пам’ятаю, скільки. «Так-так, зроблю, ось на вихідних, ось на святах» – а віз і нині там. Без суперечок у нас не виходить. Та й вони вже не допомагають особливо, якось кожне моя прохання проходить повз Івана.
Чоловік не займається з дитиною – просто не розуміє, що робити і про що говорити з малятком. Залишити їх з дитиною вдома більше ніж на годину неможливо – буде обривати телефон, постійно телефонувати до своєї дружини з питаннями «коли прийдеш?», «ну де ти там?» і «вона плаче, що робити?».
Іван взагалі не має бажання робити домашні справи, і навіть сімейні прогулянки по вихідним для нього – це щось таке нереальне та неприємне.
Після народження донечки взагалі чоловік на Надію увагу звертати перестав.
– Ну ось і навіщо так жити з таким чоловіком в одній сім’ї? – скаржиться моя знайома Надія. – Навіщо мені чоловік? Ми з донькою все одно одні, самі по собі. З чоловіком ми стали чужими людьми останнім часом зовсім, так різко змінилося все, колишніх стосунків зовсім немає, я не бачу перспектив для нас з Іваном в майбутньому. Він мене дратує. Жити так далі я більше не хочу.
Загалом, Надія вирішила розлучатися з Іваном остаточно. Квартира, в якій подружжя жило весь цей час, належить матері чоловіка, тому Надія зібрала у валізу найнеобхідніші речі свої та дитини, викликала таксі, взяла за руку доньку та й поїхала до своєї матері.
Мати після заміжжя своєї єдиної доньки залишилася жити одна у своїй великій двокімнатній квартирі. Надія, звичайно, сама віддавала собі звіт, вона сподівалася, що її мати засмутиться, дізнавшись про розлучення, тим більше що до зятя вона завжди відчувала симпатію, ніколи й слова поганого про нього не сказала, жодного разу не дорікнула нічим, навіть, коли його немає поряд, вона й слова недоброго про нього не скаже.
Але того, що мати не пустить їх з маленькою донькою, своєю онучкою, далі порога у свою квартиру і відправить назад, Надія навіть уявити не могла.
– Чим ти постійно не задоволена? – запитала мати тут же в передпокої, не встигла донька переступити поріг квартири, ледь зрозумівши, в чому справа, і не давши дочці ні роздягнутися, ні пройти в кімнату, ні навіть руки помити.
– Та нічого. Але до чого тут це! – намагалася пояснити Надія хоч якось своє рішення.
– Можливо, у вас немає чого їсти і чоловік не дає тобі грошей?
– Мама, та справа не в цьому зовсім!
– Тоді я не бачу тут нерозв’язних проблем! – рішуче мовила мати, зовсім не розуміючи свою доньку, знову не дозволивши дочці навіть закінчити фразу. – Повертайся назад додому до себе і налагоджуй відносини зі своїм чоловіком, як хочеш собі, але шукай спільну мову з Іваном, адже чоловік він непоганий. Він нормальна людина. У вас сім’я, дитина. Ось і живи! Чого тобі ще не вистачає? Більше до мене з таким настроєм не приїжджай, не вези сюди свої та дитячі речі.
– Мамо, ну не вже ти не розумієш? Не можу я з ним жити. Ми різні люди зовсім з моїм чоловіком.
– Ага, він поганий, а ти ідеальна просто? Ні! У тебе теж багато своїх недоліків купа, ти їх знаєш і сама. Ось і спробуй попрацювати над собою, стати хорошою зразковою дружиною. Подумай, що у вашому житті було не так і чому. Не скаржся. Загалом, забирай свій чемодан і до чоловіка їдь з дитиною назад, повертайся додому і не вигадуй нічого собі. Так, ось таксі вже під’їжджає. Вперед!
– Мамо, ти маєш підтримати мене в цей час, я дуже сподівалася на тебе, адже йти мені більше просто нікуди, ми ж з дитиною залишаємося самі.
– Не роби помилку, про яку можеш шкодувати все своє життя. Ти думаєш, інший чоловік кращий буде, чи що? Тим паче кому потрібна чужа дитина зараз? Бачиш, що придумала – розлучатися вона зібралася! Руйнувати сім’ю – не будувати, бережи те, що маєш уже. Багато розуму не треба, щоб ось так відмовитися від усього. А як потім повернути все?
З цими словами мати буквально виставила свою дочку за поріг. З речами і з дитиною. Шкодувати її не стала, лише навпаки, було видно, що вона не задоволена вчинком своєї доньки.
У Надії зовсім не було вибору, ніж як повернутися до чоловіка з валізою. Ну а куди ще підеш? До чужих людей? Жінка такого навіть не очікувала. Чоловік подивився на неї з насмішкою, в серйозність її намірів він не вірив з самого початку – і все встало на свої місця.
Але зараз Надія дуже ображена на свою маму, що та не підтримала її у скрутну хвилину. А мама таки вважає, що йти просто так в нікуди від чоловіка не потрібно, а треба берегти сім’ю, заради дитини, заради свого щастя, адже можна все зруйнувати в одну мить, а потім все життя шкодувати про свій вчинок. Хіба не так? Хіба мама не права?
Фото ілюстративне.
