Лариса вийшла заміж по любові. Її обранцем став Володимир, хлопець, на три роки старший за неї. У неї була вища освіта і посада бухгалтера в хорошій компанії, куди вона без проблем влаштувалася після закінчення вузу, а у нього – малооплачувана робітнича професія. Однак їх така різниця анітрохи не бентежила, і вони через деякий час вирішили одружитися.
Через кілька років в сім’ї народилася дитина, ще через кілька – друга. Грошей на життя ніби як вистачало, але так – впритул, без особливої розкоші у вигляді поїздок до моря і десяти пар туфель в гардеробній. Загалом, жили як могли, викручувалися.
Потім на заводі у Ларисиного чоловіка почалися якісь проблеми і частину штату скоротили, в тому числі і його. Кілька місяців він займався підробітками, бо на постійне місце ніде не брали, а потім залишив цю справу і засів удома. У Лариси не було вибору, вона сама почала тягнути всю сім’ю.
При цьому, чоловікові вона не докоряла, адже вона вважала, що у Володимира зараз важкі часи, його треба підтримувати, підбадьорювати. Вона старалася як могла, але щось особливо не допомагало. Іноді піде на підробіток, принесе якісь гроші, вона вже і рада, що чоловік «робить успіхи». Але вистачало його ненадовго: кілька днів підробітків, два місяці на дивані сидить.
Чи то від нудьги, чи то від образи, що він більше не годувальник, Ларисин чоловік почав вживати оковиту. Тут вже Лариса не могла себе стримувати і «підтримувати», тому що дивитися на постійно нетверезого чоловіка, що лежить на дивані, у неї просто не було сил.
Вони часто лаялися і свідками цих сцен завжди були діти, які в такі моменти плакали і благали батьків заспокоїтися.
Приховувати таку обстановку було все складніше і складніше, бо сусіди все прекрасно чули і про все здогадувалися.
– Іди від нього! Хоч на знімну квартиру, хоч до батьків! – умовляли і знайомі, і сусіди, які не звикли опускати очі, проходячи повз, а намагалися допомогти. – Сама впораєшся! Ти ж все одно всіх одна на собі тягнеш, а він тільки все ускладнює.
– Не можу я! Він же все-таки батько! Як я дітей батька рідного позбавлю?! Тільки заради них і терплю! – відповідала Лариса. І терпіла далі. А діти продовжували заливатися сльозами, спостерігаючи лайки між батьками.
У мене є знайомі, які пам’ятають своє дитинство саме таким: постійні лайки і непорозуміння між батьками і рідкісні «потепління» у відносинах. І ось через роки, будучи вже дорослими людьми, вони згадують, як батьки намагалися «зберегти сім’ю» заради них замість того, щоб розлучитися.
Повна сім’я – це дуже важливо. Але набагато важливіше мікроклімат в сім’ї і відносини між батьками. Якщо батьки не можуть один з одним ужитися і доводять дітей до сліз, гріш ціна такій «повній» сім’ї.
Ларисі таки вистачило рішучості розлучитися з чоловіком, і тепер вона ростить дітей нехай одна, але в спокійній обстановці.
Фото ілюстративне – nastroy.net.
