Коли чоловік від мене пішов до іншої, то нічого абсолютно не взяв, по-людськи зі мною розлучився, можна сказати. Я була дуже засмучена, адже ми вже немолоді. Згодом я дізналася, що в нього є дитина, хороший бізнес. А якось несподівано Олег сам мені подзвонив

Правду кажучи, мені, звичайно, особливо не дуже хотілося писати сюди і виставляти своє життя на осуд усім людям, але зараз мені потрібна хоч якась мудра порада, щоб розібратися з ситуацією, яка у мене виникла.

Зараз я сама опинилася в скрутному становищі – не знаю, як бути далі і який вихід знайти.

Я сама за професією педагог. А історія моя така.

У місті, де я здобула свою вищу освіту, було всього два вищі навчальні заклади: мій педінститут і невеличке училище. Можливо, тому половина хлопців з училища і вибирала собі в дружини молодих вчительок. Так все склалося й  у нас з Олегом.

Познайомилися ми з моїм чоловіком на дискотеці, після того стали зустрічатися, а потім закохалися, одружилися.

Почалася у нас гарне сімейне життя.

Ми з Олегом пройшли за роки спільного життя все: і проблеми, і радість. Роки швидко минали.

На той час я вже п’ять років працювала в школі, де непогано себе зарекомендувала. Керівництво школи до мене прислухалося, брало до уваги мої поради та пропозиції. Тому коли мій чоловік Олег залишився без роботи, я попросила директора влаштувати чоловіка в нашу школу.

Мій директор пішов назустріч, взяли Олега.

Спочатку на пів ставки педагогом додаткової освіти, а потім перевели на ставку – викладачем праці.

Мій Олег – людина дуже товариська, весела, чуйна та добра, я завжди вважала, що мені дуже пощастило з таким чоловіком.

Діти його дуже полюбили: він з ними – і в футбол, і в похід, і на екскурсії. Все було добре у нас.

Але одного разу, перед останнім дзвоником, на уроці у випускному класі почалися якісь незрозумілі жарти.

А потім я все зрозуміла, мій Олег зустрічався з одною з дівчат.

Він мені зізнався в усьому сам, у складній і відвертій та зовсім непростій для нас обох розмові, сказав, що вона чекає дитину.

Олег пішов з дому, як кажуть, «з одного зубною щіткою». Він подав на розлучення сам.

Зі школи звільнився. До осені вони розписалися. Незабаром у них з’явилася маленька донечка.

Розповідали мені, що мій Олег зайнявся бізнесом. Взяв в кредит «Газель», їздив по найближчих селах, торгував продуктами.

А днями Олег, зовсім несподівано для мене, зателефонував.

Він мені так спокійно розповідав про своє життя.

Живе один. Розлучений. Його дружина з донькою поїхали в столицю.

Мій колишній чоловік визнає всі свої помилки і величезну провину переді мною. Просить про зустрічі.

Чоловік мій колишній таки сподівається знову бути разом.

Посилається на добрі відносини з сином, який його зрозумів і вже давно пробачив.

Що мені робити, не знаю.

Згадаю молодість зі своїм чоловіком, згадаю сміх Олега щасливий та безтурботний, згадаю слова його – хочу прийняти назад. Адже мені так добре було з ним, він хороша та турботлива людина. Навіть, коли йшов від мене, зовсім нічого не взяв, якось по-людськи розлучився, можна сказати.

А як забути його зраду, свої роки самотності? Зовсім я заплуталася, вибачте. Порадьте щось, бо якийсь смуток на душі.

Боюся, що коли не прийму його, то так і буду самотньо доживати віку, а чоловік він був не поганий для мене, поки не вчинив ту помилку.

Чи варто приймати назад доброго та хорошого чоловіка, навіть, якщо він зрадив мені?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page