– Виходить так, що поки мій син добрі гроші заробляв, був потрібен усім – і дружині своїй Ірині, і синові рідному своєму! – розпачливо розповідає всім своїм рідним пенсіонерка Ольга Іванівна. – Квартиру їм купив, свого часу, хорошу купив, обставив її добре. А зараз, як з нього самого і зовсім нічого взяти, Ірина відразу сказала, щоб він залишив свій дім. “Іди, – каже, – до матері своєї жити. Ех.”
Данило, син Ольги Іванівни полюбляє, на жаль, сивеньку.
– І став він любити її, поміж іншим, коли з Іриною жив, – розповідає мати. – Заміж моя невістка за хорошого чоловіка виходила. Все почалося тоді, коли вони одружилися.
І справедливості заради варто зазначити, що “почалося” у Данила, звісно, не відразу після весілля, а через кілька років.
Ірина довго мовчала на такі походеньки свого чоловіка з друзями щовечора, повертався додому веселий, постійно йому щось не подобалося, а наступного дня знову все спочатку.
І начебто Ірина добра та розумна жінка, все розуміє – а дивися ж, раз по раз сподівалася, що далі буде краще, Данило колись все ж візьметься за розум і у них в сім’ї все буде добре. Ні рідним, ні друзям про це не розповідала, не хотіла, щоб люди знали, соромно було, та й на багато речей просто закривала очі.
А Данило, тим часом, котився вниз, на прохання своєї дружини зовсім не зважав.
А ось кілька місяців тому сама Ірина раптово зважилася на те, на що раніше не могла – після чергової суперечки зібрала швидко речі чоловіка та винесла їх за двері.
Живе тепер жінка собі і дивується – а чому вона, власне, раніше-то цього не зробила?
Вдома тепер дуже чисто, тиша, спокій постійно, ніяких непорозумінь немає, вона спокійно собі живе і нікого ночами не чекає і не видзвонює.
Син-школяр розцвів просто на очах, радісний ходить, в школі підтягнувся якось, оцінки гарні став приносити, у Ірини з’явився час та бажання готувати смачні страви, читати, вишивати, запрошувати гостей до себе додому, зовсім не чекаючи, що ввечері повернеться чоловік і вона не зможе людям в очі дивитися.
Ірина зробила нову зачіску, купила собі гарний новий одяг, покращала і помолодшала зовні років на десять. Практично інша людина стала, завжди посміхається, добра до людей та привітна.
Ніяких мінусів в новому житті без чоловіка вона не бачить, одні суцільні плюси.
А Данило, тим часом, пішов жити до своєї мами, і там його, зрозуміло, теж не дуже чекали.
Мати Данила живе в двокімнатній квартирі з дочкою, сестрою Данила, і її сім’єю – чоловіком і маленькою дитиною.
І так-то там для усіх місця немає, а тут ще брат такий з’явився, у якого на думці лише одне – тільки його тут і не вистачало для повного щастя – переконана родина.
Ольга Іванівна, сестра рідна з сім’єю категорично проти спільного проживання з Данилом, і, звісно, цілком зрозуміло чому.
Свекруха і зовиця почали щодня телефонувати Ірині. Мовляв, він твій чоловік, ти його і забирай до себе. Гроші приносив, коли заробляв, квартиру сім’ї купив – був, значить, хороший, а як зараз у нього складний період в житті, сивенька лише в нього на думці – то до матері його? А ми тут взагалі при чому, чому повинні жити зараз з ним? Тим більше і прописаний він був у тебе, там його дім, він там заробляв і старався в усьому. Ось і нехай і живе тепер за місцем прописки, в квартирі, яку він сам і придбав.
Правду кажучи, Данилові, дійсно нікуди йти, крім, як повернутися жити до своєї дружини. Розміняти їх невеличку однокімнатну квартиру неможливо.
В принципі, Ірина може постаратися і виплатити своєму чоловікові його частку за квартиру, лише купити щось на ці гроші він зможе навряд чи. Швидше за все, підуть ті грошики на сивеньку знову, як завжди у нього тепер буває, а що далі він робитиме – взагалі незрозуміло.
Данило обіцяє, що тепер точно все усвідомив, просить дати йому останній шанс, бути разом заради дитини. Обіцяє влаштуватися на хорошу роботу, заробляти добре для сім’ї, жити нормально. Залишити своє недобре діло.
Але він вже так багато разів разів обіцяв, що сама Ірина вже більше просто не вірить жодному його слову його.
Однак виставити просто так людину в нікуди, без житла, без роботи, в складний такий час – теж непросто. Все-таки не чужа людина, стільки років разом жили однією сім’єю.
Повірити чоловікові в останній раз? Взяти до себе? Чи краще розлучитися зараз, поки наважилася на це?
Фото ілюстративне.
