А вже як ми розлучилися з чоловіком, Іван пішов, а я залишилася сама з двома дітьми.
Ми з Іваном 8 років жили в моїй квартирі, тому збирати речі довелося йому, адже він залишав таки нас.
Тоді наші діти були малими, лише ходили в садочок, а я тільки вийшла на роботу, але отримувала маленьку заробітну плату, мінімальну.
На ці зовсім невеликі гроші нам з дітьми потрібно було жити цілий місяць.
Я на той час крутилася, як могла: шукала дешеві продукти, але розуміла, що діти мають харчуватися якісно, не зважаючи на те, що в мене не був гарний фінансовий стан.
Я тоді якраз вигадувала якісь різноманітні страви, щоб вони були смачні та корисні.
Для себе я вирішила, що хай там що, а діти мають харчуватися добре, а я лише снідала та вечеряла, на роботі звикла обходитися без обіду, адже не завжди мала змогу купувати якісні продукти і для себе.
Часто було так, що мені не було, що взутися, зимою я могла ходити в холодних осінніх кросівках, брала пакети на ноги, щоб не намочити їх і не захворіти.
Загалом, тоді всякого було в моєму житті.
Так минуло 2 роки нашого життя, непростого періоду в моєму житті.
А потім дітки підросли, стало жити нам трохи легше і я знайшла собі іншу роботу.
Зарплата була у мене дуже гарна, я могла тепер собі купити гарний одяг, харчуватися ми стали краще.
Я купувала речі, які мені подобалися і спокійно купувала в магазині діткам всякі смаколики, які вони просили у мене.
А нещодавно я зустріла Дмитра, дуже щиру і хорошу людину.
Ми з ним довго зустрічалися, спілкувалися, а потім він покликав мене заміж.
Я зараз і мої дітки щасливі.
Я радію, що всі труднощі вже в минулому, тепер у нас вдома достаток і я не думаю, що приготувати дітям на сніданок чи вечерю.
Лише зараз, коли минуло чимало часу, я розповіла своїм рідним, які непрості часи були у мене.
Родичі мої не розуміють, чому я їм про це раніше не сказала, адже вони могли мені допомогти хоча б продуктами: привезти картоплі, овочів, фруктів та молока.
А я радію, що впоралася сама, не люблю в когось щось просити, не хочу бути щось винна комусь.
А ще, я просто переконана, що якби мені допомагала вся моя родина, чим може, я б так і залишилася на тому рівні, а так я швидко рухалася вперед і сама з усім впоралася.
Я зараз щаслива людина і стільки прекрасного ще попереду.
А, найголовніше, що я нікому нічого не винна і нікому нічого не маю віддавати.
Я вважаю, що я вірно вчинила.
Хіба не так.
Фото ілюстративне.
