Коли будинок вже був готовий, мій син сповістив ще одну радісну новину – він одружується. Я, звичайно, додому відразу поїхала, бо хотіла на майбутню невістку подивитися. І тут мене чекав неприємний сюрприз, я би навіть сказала, дуже неприємний сюрприз. Мій син вирішив одружитися мало того, що з найбіднішою дівчиною з нашого села, та ще й мій колишній чоловік живе зараз з її мамою. Уявляєте мій розпач. Син пояснив, що коли він до батька в гості приходив, то там і зустрів свою Оксанку, і відразу мене запевнив, що вона дуже хороша

– І для кого ти, Данусю, усе це накупила? Сукні, кофточки, взуття, косметика? У тебе ж дочки немає, – каже мені моя подруга Світлана, така ж заробітчанка як і я, яка ходила в неділю зі мною по банкарелях.

Додому ми збиралися на Різдво. Перед від’їздом ми у свій вихідний вирішили пройтися по магазинах, бо ж з пустими руками додому не приїдеш. Взяли ми сумки, тут в Італії мені подобаються сумки на колесах, вони дуже зручні, я навіть думаю собі додому кілька таких привезти, і пішли купувати подарунки.

В Італії перед святами на все сконто, знижки тобто, і ми набрали і кави, і панеттонів, і макаронів, і солодощів для дітей. А потім я ще захотіла на банкарелі піти. Це такий великий ринок де на вулиці продають речі, тут можна запросто купити фірмову річ за кілька євро, але треба добре пошукати.

Світлана відразу сказала, що вона там ритися не буде, бо її дочка таке не носить.

“Моя Маринка завжди каже, щоб я їй гроші везла, а вона все що треба сама собі купить” – каже Світлана.

В принципі, вона права, але мені приємно самій щось купити і подарувати, крім того, що тут і справді не дорого. Дочки у мене немає, це правда, але у мене є невістка, яка мені стала донькою.

Мій син одружився 12 років тому, я тоді вже була заробітчанкою. Ми в селі рахувалися не дуже багатими людьми, я сина свого сама піднімала, хоч і мала чоловіка. Та моєму Івану крім оковитої нічого не треба було, от мені і доводилося самій на себе сподіватися.

Працювала я важко, на двох роботах, а коли син підріс, я з чоловіком розлучилася і шмигнула на заробітки. Вибрала Італію, бо у нас тут пів села жінок працює. Подумала собі, що якщо вони змогли, то і я впораюся.

Я настільки мала велике бажання вирватися з бідності, в якій ми жили, що мову вивчила дуже швидко, бралася за будь-які роботи, на які інші заробітчанки йти не хотіли, що стала відкладати гроші, які мені здавалися шалено великими. За рік я мала 10 тисяч євро.

Вирішила я, що першим ділом я буду будинок будувати, щоб мати де жити, адже нашу стару напіврозвалену хату важко назвати житлом. То мені ця хата ще від діда у спадок передалася, а ми з чоловіком там просто жили, ніякого ремонту не робили, бо не мали за що.

Найняла я бригаду майстрів, і стала будувати. Син за ними придивлявся, розраховувався, а моя справа була гроші висилати. Разом ми впоралися, бо вийшло значне краще, ніж я собі уявляла.

Коли будинок вже був готовий, мій син сповістив ще одну радісну новину – він одружується. Я, звичайно, додому відразу поїхала, бо хотіла на майбутню невістку подивитися.

І тут мене чекав неприємний сюрприз, я би навіть сказала, дуже неприємний сюрприз. Мій син вирішив одружитися мало того, що з найбіднішою дівчиною з нашого села, та ще й мій колишній чоловік живе зараз з її мамою, і вони разом у чарку заглядають.

Уявляєте мій розпач. Син пояснив, що коли він до батька в гості приходив, то там і зустрів свою Оксанку, і відразу мене запевнив, що вона не така як її мама.

“Яблуко від яблуні не далеко падає” – кажу і мало не плачу.

“Мамо, ти просто її не знаєш, вона хороша дуже, і не винна, що в такій родині зростала” – став заступатися за майбутню дружину син.

Перше знайомство з невісткою мене приємно здивувало, вона і справді якась інакша ніж інші, душа в ній відчувалася. Тому я погодилася на їхній шлюб, хотіла весілля робити, але діти відмовилися, вони сказали, що за таких обставин весілля буде недоречним, тому вони просто розпишуться.

За 12 років я переконалася не раз, що невістка у мене просто золота. Ніколи слова кривого не сказала, грошей не вимагає, за все дякує і головне, щиро любить мого сина. А що мені, як матері, ще треба? Я щаслива, що у них все добре, он, і внуків двійко мені народили.

Оксана часто мені в Італію телефонує, розповідає як у них справи, радиться по дрібницях, питає як я себе почуваю. У сина все часу на такі балачки немає, а невістка знаходить, і робить вона це щиро. Тому я теж хочу зробити їй щось приємне, тому і накупила всякої всячини.

Приїхала я додому, Оксана столи накрила, ми добре відсвяткували. Внуки колядки вивчили для бабусі, невістка хороша мама, мені подобається як вона дітей виховує.

А коли свята закінчилися, каже мені Оксана: “Мамо, збирайтеся, до лікарів поїдемо, на обстеження”.

Вона завжди наполягає на тому, що поки я вдома, треба і про здоров’я подбати. А в поліклініці ми випадково зустріли мою подругу Світлану, вона теж прийшла до лікаря, бо рука її почала боліти.

Після цього ми всі в кафе пішли, невістка нас повела в гарну кав’ярню. Світлана мені аж позаздрила, каже, що не вірила, що таке буває, щоб невістка так до свекрухи ставилася. Бо її рідна донька навіть не захотіла з нею до лікаря поїхати, саму її відправила, ще й просила багато грошей не витрачати.

А я тішуся, що в свій час прийняла мудре рішення, не стала судити невістку по її батьках, і отримала тепер донечку.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page