Коли ми з чоловіком одружилися, відразу почали старатися самі, бо розуміли, що допомоги нам чекати нема звідки.
Я була з іншої області, мої батьки жили далеко, і нічим нам не могли допомогти.
Свекри хоч і жили недалеко, але у них теж все було доволі скромно, вони мали свою невелику хату в селі, город, господарку, обоє працювали на заводі і отримували мінімальну зарплату.
Я відразу помітила, що батько мого чоловіка дуже заощадливий, якщо не сказати – скупий, бо рахував кожну копійку.
Двох своїх синів він одружив і відправив з дому ні з чим, ще й попередив, щоб не думали претендувати на їхнє майно, мовляв, йдіть і самі заробляйте.
То ж ми відразу після весілля поїхали в місто, влаштувалися на роботу, зняли собі квартиру.
У сім’ї чоловіка була така традиція – щосуботи ми з чоловіком мали приїжджати в село і допомагати його батькам по господарству, свекор це називав синівським обов’язком.
То ж ми з братом чоловіка по черзі їхали в село, за це свекруха, коли ми вже поверталися додому, давала нам по кілограму картоплі, моркви, буряка, яблук.
Може б, вона і більше дала б, але боялася, що свекор побачить і стане сваритися.
Мені було настільки не по собі від цього, що я не хотіла навіть брати те, що вони давали.
А потім ні з того, ні з сього свекор раптом розбагатів – за рік побудував величезний будинок, купив собі машину, ходив як цар цього світу, з високо піднятою головою.
Ми не могли зрозуміти, звідки у нього взялися кошти, а потім свекруха нам по-секрету розповіла про спадок, який несподівано прийшов з США.
Виявляється, у мого свекра в Америці був 90-річний рідний дідусь, якого після війни всі вважали зниклим безвісті.
А перед відходом в інший світ дідусь вирішив знайти свого онука і заповів йому 150 тисяч доларів, от свекор на ці гроші і почав шикувати.
Про своїх синів батько не згадав: ні мій чоловік, ні його брат не отримали з цього спадку жодної копійки.
Свекор сам ніколи не зізнавався, звідки у нього ці гроші, а лише ходив і загадково посміхався.
І продовжував далі говорити своїм синам про синівський обов’язок перед батьками.
Коли ми втомилися жити на знімній квартирі, мій чоловік поїхав за кордон, щоб заробити на житло, бо інших варіантів у нас не було.
Так само зробив і його рідний брат, бо у них з дружиною була така ж проблема з житлом.
А я тоді народила двох дітей і зовсім перестала їздити в село, мені ж свекор не буде докоряти тим, що я маю перед ним якісь обов’язки.
Квартиру ми купили аж через шість років, невелику, в старому будинку, але свою.
Якби батьки чоловіка нам тоді допомогли, то ми б купили щось краще, а так взяли те, на що вистачило грошей.
Відколи не стало свекрухи, батько чоловіка трохи змінився, він ніби відчував, що скоро і йому буде потрібна підтримка.
Нещодавно він захворів, майже два місяці провів в стаціонарі, ми з іншою невісткою по черзі до нього ходили, доглядали, їжу приносили.
А тепер йому постійний догляд потрібен, і комусь з синів треба його або забрати до себе, або переїжджати до нього.
Як ви розумієте, квартири ми купили невеликі, тому до себе забрати не можемо.
А до нього переїжджати теж немає ніякого бажання, просто не хочу і все.
І що тепер робити, ми не уявляємо, люди ж засміють, якщо при живих дітях ми свекру доглядальницю наймемо.
А іншого виходу у нас просто немає.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.