fbpx

Коли батьків не стало, брат сказав, що їх квартиру хоче залишити собі, бо жив з ними. Мені стало прикро і я з вологими очима сказала, що хай забирає все, мені нічого не потрібно і пішла на орендовану квартиру. Шкодую тепер, що тоді поспішила

Коли я закінчила навчання в школі, то пішла навчатися до інституту, жила в гуртожитку. Після навчання знайшла роботу та стала орендувати невеличку кімнату. Брат мій рідний, на той час, жив в квартирі з батьками. А коли тата з мамою не стало, за спадком квартиру ми мали ділити на двох. Але брат мій Іван постійно говорив мені, що квартира має дістатися тому, хто жив з батьками та доглядав їх.

З цього приводу ми з Іваном посперечалися. В образі я сказала – нехай забирає всю батьківську квартиру, раз йому більше потрібно, мені нічого не треба. А Іван – хлопець не гордий – скористався тим, що я образилася на рідну людину, мені так прикро було, що я відмовилася від усього, а він погодився, оформив все на себе.

Я виписалася з квартири і виїхала в інше місто, припинила взагалі всі стосунки з братом, ми з ним зовсім перестали спілкуватися. В сім’ї я була дуже пізньою дитиною, брат був на багато старший за мене. Тільки через 4 роки, коли виходила заміж, я зателефонувала Іванові – якось треба миритися, виходить, він найрідніша людина мені.

Він приїхав до нас на розпис і взагалі нічого не привіз, не подарував. Сказав, що продав квартиру, почав свій бізнес, все вклав туди. Живе в приватному будинку у своєї багатої нареченої, теж збирається одружитися скоро. А потім показав мені фото своєї нареченої, вона була старша за нього і зовсім некрасива. Я відразу зрозуміла – брат не змінився, Івана, як завжди, цікавлять лише гроші.

На своє весілля він нас з чоловіком не покликав. Тоді вже у всіх були комп’ютери та інтернет, і ми по відео їх весілля подивилися – всі якісь потрібні гості, солідні, видно, що там зібралися лише люди заможні. Звичайно, що проста та бідна сестра Іванові там не була потрібною зовсім. Та й саме весілля якась сухе і нудне, наче якісь збори важливих людей та й все. Наречена жодного разу не посміхнулася, сиділа якась сердита, незадоволена чимось, тільки все салати поїдала.

Потім у брата з дружиною з’явилася донька.

З чоловіком життя моє сімейне теж, на жаль, не склалося, ми розлучилися з ним. А потім і другий раз я вийшла заміж, але теж не вдало, у чоловіка був недобрий характер.

Я залишилася сама: житла немає, з роботи звільнили. Не знала, як далі бути.

І ось дивно, в моєму житті з’явився мій брат, несподівано, але ж я його багато років не бачила, крім як зрідка в інтернеті спілкувалися. Апельсини приніс, шкодував мене. Сказав, мовляв, пробачимо один одному – рідні ж, переїжджай до нас жити в двоповерховий заміський будинок, кімната знайдеться, жити будеш на свіжому повітрі, з дружиною моєю подружишся. Я і послухала Івана, жити до них поїхала, вибору у мене, особливо, не було.

Так, дали мені брат з дружиною окрему кімнату. Крихітну, з ліжком, тумбочкою столом і старим телевізором, а ноутбук завжди зі мною. Як я тому з’ясувала – ця кімната була для покоївки, але характер господині мало хто може спокійно пересидіти, він у неї дуже непростий.

Спочатку начебто було все добре: я в усьому допомагала по господарству, в плані – прибрати, приготувати їжу, щиро кажучи я дуже старалася, робила все на відмінно. Потім це перейшло в мої обов’язки.

Навесні та влітку почалися сад і грядки за будинком, добре вони хоч худобу не тримають. Тільки все одно, весь мій час йшов на роботу біля дому. Іван зрідка дає мені якихось 500 гривень в тиждень, і каже: «Ну а на що тобі витрачати зараз гроші? Ти ж на всьому готовому живеш у нас, харчі теж наші!».

З невісткою взагалі не змогла знайти спільної мови – вона постійно незадоволена, все їй не так, дуже зверхньо ставиться до мене. Я у них безкоштовна робоча сила, виходить, але вони все перекрутили так – мовляв, підібрали, обігріли. Нещодавно під час прибирання на кухні я відрізала шматочок запеченого м’яса, який сама приготувала, і поклала його на хліб, щоб з’їсти як бутерброд, щоб перекусити. Невістка моя була дуже незадоволена: «Це ще що за перекуси, куди ти спішиш? Вечері вже не можеш дочекатися? Може тобі булочку ікрою намазати і в твою кімнату на підносі віднести? Зовсім знахабніла, не рахуєшся з нами тут!» І далі вона це все говорила в такому дусі.

Навіть у свята я, як служниця у сім’ї свого брата: ніколи й не сяду сама, поки всіх їх потрібних і солідних гостей не пригощу за столом. На мене навіть уваги не звертають, але ж я теж відношуся до цієї сім’ї. Племінниця мене ні в що не ставить, називає на «ти» і по імені, теж гримає. Хочеться від них піти – але куди? Мені за 40 років вже, ні кошеня, ні дитини, ні квартири, нічого абсолютно не маю я. Але втомилася наймитувати на них. Пишу і очі вологі від того, як склалося моє життя. Сама й не зогледілася, коли все це так розвернулося. Так, я багато помилок в житті зробила, але невже мені за це все життя розплачуватися? Як мені бути далі? та чи є взагалі вихід з цієї ситуації, що склалася в мене в житті?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page