Батьків моїх давно не стало. У мене є рідна сестра.
Життя в моєї сестрички склалося непросте. Галина має троє діток, живе в селі, в старенькій батьківській хаті.
Коли мами з татом не стало, то я відмовилася від спадку і допомогла Галині оформити хатину батьків на себе. Скільки мені тоді довелося вислухати від свого чоловіка та дітей.
Ми живемо у сусідньому селі, але живемо добре. Іван мій – фермер. маємо гарну машину, два трактори. Щороку чоловік збирає гарний врожай, ми ні в чому не маємо потреби. Діти живуть в місті, син має сім’ю, а донька навчається. Ми їм грошей даємо багато, адже для кого нам жити.
Моя сестра Галина, була дуже пізньою дитиною у моїх батьків, тому коли вона підросла, допомогти вони їй вже не мали змоги, бо самі жили лише на пенсію. Згодом Галя вийшла заміж, чоловік попався їй не поганий, але господар він ніякий, в колгоспі працює з ранку до ночі, але отримує гроші невеликі, трьох дітей та дружину.
Тому коли батьків не стало, я вирішила хату в них не забирати і нічого не ділити, нехай живуть собі там з дітками. Але моя сім’я мене не зрозуміла. Чоловік тиждень після того зі мною не розмовляв, адже я їм сказала про хату, коли вона вже належала сестрі. Донька та син постійно телефонували, запитували, чи можна повернути все назад. А я так розчарувалася в найрідніших людях, не можу зрозуміти, як можна бути такими жадібними, адже у них є все, що потрібно. Для чого їм ті пару тисяч гривень, які б вони отримали від хати. Невже гроші так змінюють людей?
Мій чоловік про сестру більше чути не хоче, каже, що вона “загребла” все батьківське майно. Але ж хіба то такий великий спадок? Старенька глиняна хата. Тепер я потайки ходжу до сестрички, дуже люблю її та турбуюся про діток. Вона виявилася мені найріднішою людиною на цілому білому світі.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
