fbpx

Коли бабусі було 75 років, то дядько мій вирішив з дружиною забрати бабусю жити в свій будинок. А її будинок він планував переписати на себе, а потім продати. Ми коли не приїжджали і питали у неї, як їй живеться, вона посміхалася, говорила, що все добре. Ну а потім черговий раз приїхали і вона нам все розповіла, як було насправді – після цього ми відразу забрали бабусю додому

У моєї бабусі було двоє дітей. Моя мама і брат – всього дві дитини в сім’ї. Дідуся давно не стало, бабуся довгий час жила сама в своєму будиночку. І мама, і дядько з своїми сім’ями жили окремо, тільки ми жили трохи далі від бабусі, ніж дядько.

Коли бабусі, їхній мамі, було 75 років, то дядько мій вирішив з дружиною забрати бабусю жити в свій будинок. А будинок бабусі він планував переписати на себе (оскільки він збирається її доглядати), а потім продати. Якщо чесно, то ми з мамою були не в захваті від цієї ідеї, і зовсім не через спадщину – ми хвилювалися за бабусю. Наскільки ми знали дядька і її дружину, таке милосердя не було для них притаманно.

Я пам’ятаю, скільки ми не зустрічалися сім’ями, у них основною темою були тільки гроші, та й нічого більше. Дядько раз у раз, що питав, хто скільки заробляє, що купує. Такі питання, нехай навіть в сімейному колі, є не прийнятними, але що дивуватися дядькові і його дружині.

Бабуся взагалі не хотіла жити у дядька. Все ж там невістка, у неї свій уклад і свої правила, але в підсумку погодилася. Здоров’я стало все більше і більше погіршуватися. Так вона і прожила з ними рік. Ми коли не приїжджали і питали у неї, як їй живеться, вона посміхалася, говорила, що все добре.

Ну а потім черговий раз приїхали і вона нам все розповіла, як було насправді. Як тільки вона приїхала, картку з її пенсією відразу відібрали. Сказали, що їсти буде те, що їдять всі. Коли їй чого і хотілося купити, говорили, що тут їй не ресторан. Виходити бабусі з своєї кімнати взагалі не можна було – тому що це неприємно для невістки і дядька. Мало того, навіть їсти не можна було виходити на кухню. Їм, бачте, не хотілося сидіти за столом з літньою людиною. А нічого, що ця літня людина – дядькова мама?

Бабуся нас благала, щоб ми повернули її в село, що ми і зробили. Ситуація була, звичайно, неймовірна. Дядько ніяк не хотів відпускати бабусю, він навіть намагався нас переконати, що бабуся все вигадала. Але ми ж його знаємо дуже добре, тому були впевнені, що все, що сказала нам бабуся – чиста правда.

Я тільки не розумію, як можна було так відноситися до рідної мами і використовувати її заради грошей. Бабусі ось виповнилося 90, вона живе одна, в доброму здоров’ї. Я впевнена, що якби вона жила у дядька, ще невідомо, як би все склалося.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page