Я вважаю, що батьки мають любити всіх дітей однаково, не зважаючи ні на що. А у мене вийшло так, що вся любов батьків дісталася моєму молодшому брату. Про мене батьки згадали лише тоді, коли я отримала квартиру у спадок.
З братом у мене дуже велика різниця у віці. До 14 років я була єдиною дитиною в сім’ї. Батьки зі мною возилися, все дозволяли, одним словом, у мене було щасливе дитинство. Але, зізнаюся, бабусю з дідусем я любила більше, ніж батьків. Обожнювала проводити літо у них. Вони жили в місті біля моря, і на канікулах я завжди у них гостювала. За матеріалами.
І ось, коли мені було 14 років, мама повідомила новину, що чекає ще одну дитину. І з цього самого моменту, як вона оголосила про це всій рідні, з нею і почали носитися. Таке відчуття, що я стала порожнім місцем, а вся увага приділяли моєму ще не народженому братові.
Добре хоч, що якраз почалися літні канікули, і бабуся з дідусем покликали мене до себе. Я з великою радістю знову поїхала до них. Мама була тільки рада. Вона була поглинена своїм станом, в домі, в зв’язку з цим, було шкереберть. Ходила на всякі курси і все таке.
Я теж була рада від них поїхати. Квартира у нас була невелика. Я розуміла, що коли народиться дитина, мені доведеться несолодко. Бабуся теж це розуміла. Вона сіла, поговорила зі мною, як з дорослою і запропонувала жити у них з дідусем. Я погодилась. Мама з татом мене відпустили. Здається, вони тільки пораділи, що позбудуться мене, проблемного підлітка.
Я змінила школу, друзів, практично, все життя. Прожила я з бабусею і дідусем чотири роки. Потім в цьому ж місті вступила в університет. В цей час дідусь став сильно хворіти. Я допомагала бабусі, як могла. Доглядала за ним, ледве встигала здавати сесії. Просто не могла залишити їх. Коли дідуся не стало, бабусі було дуже важко. Вони майже сорок років прожили душа в душу.
Я не відходила від неї ні на крок. Няньчила з нею, як з маленькою дитиною. Я забула про своє особисте життя. Дуже хотілося їй допомогти. Через кілька років бабуся теж захворіла. Батьки про це знали, але ніяк не допомагали, тільки охали по телефону. Я постійно йшла з роботи раніше, доглядала за нею, наймала доглядальниць. Грошей ледь вистачало.
Коли бабусі не стало, з’ясувалося, що квартиру вона заповіла мені. І ось тоді батьки згадали про моє існування! Почали говорити, що ця квартира моя і мого брата навпіл. Що він теж спадкоємець, а якщо я відмовлюся її продати і розділити гроші, вони будуть вирішувати питання через суд.
Брат якраз закінчує школу, вони хочуть забезпечити його житлом. Загалом, квартиру я переоформила за заповітом. Тепер мама, тато і брат зі мною не спілкуються. Але тітка, мамина сестра, по секрету мені сказала, що вони збираються наймати адвоката.
Мені дуже прикро від такої несправедливості. Я пів життя доглядала за бабусею і дідусем. Я заслужила від них такої подяки. І продавати квартиру я не хочу, це мій дім. Адже я скільки всього зробила для того, щоб зараз отримати це житло. Не розумію, чому батьки так несправедливо себе поводять по відношенню до мене.
Фото ілюстративне – vplate.
