fbpx
Життєві історії
Коли бабусі не стало, Світлана чекала, що її квартира дістанеться їй, адже бабуся усім про це 100 разів говорила. Та ніякого заповіту не було і мама оформила квартиру на себе, а Світлана з сім’єю і далі платять оренду

У нас дуже хороші стосунки з моєю бабусею були завжди, та й не дивно: я – її єдина онука від єдиної дочки. Я все своє дитинство у неї провела, бабуся була дуже рідною і близькою людиною для мене. Майже всі вихідні дні та канікули ми з бабусею були разом. Ми з нею завжди з ранку до вечора розмовляли, книжки цікаві читали, мріяли про все, а скільки цікавих історій з життя я почула тоді від неї. І вона завжди мені говорила – виростеш, моя квартира дістанеться тільки тобі. І при моїх батьках повторювала вона ці свої слова неодноразово: у вас житло своє вже давно є, а моя квартира буде Світланці, щоб у неї з самого початку було житло.

Квартира у бабусі була дуже навіть непогана – двокімнатна, простора і світла в досить хорошому районі міста. Втім, у батьків Світлани житло зовсім і не гірше: хороша трикімнатна квартира неподалік, яку свого часу отримав у спадок тато Світлани. Мати з батьком і досі там живуть.

На слова бабусі про те, що свою двокімнатну квартиру вона хоче залишити лише улюбленій онуці, мати завжди сміялася – ну, багатою нареченою буде її донька, гаразд.

Бабуся все своє життя, навіть на старості років, була активною, усміхненою, відмінно зберіглася для своїх немолодих років, на здоров’я не скаржилася вона рідним ніколи, і всі ці розмови про те, кому що має залишитися потім, ніхто не сприймав серйозно. Зрозуміло, що при бабусі говорити про спадок було негарно і ніхто цього й не робив.

А коли виросла, Світлана вийшла заміж і у них з чоловіком зараз двоє дітей двох та п’яти років.

Власного житла ні Світлана, ні її чоловік зовсім не мають: квартиру молода сім’я орендує давно, маленьку, правда двокімнатну. В глибині душі Світлана, звичайно, завжди щиро вважала, що своя квартира у неї буде: адже її рідна бабуся про це так багато років говорила! Тому і кредит брати вони з чоловіком не стали, а народили другу дитину.

Навіщо брати великий борг і економити на всьому, коли можна жити і радіти. Зараз кредит не кожна молода сім’я може собі дозволити, адже часи нелегкі.

З бабусею Світлана та її сім’я завжди спілкувалися дуже добре – мабуть, навіть ближче, ніж з батьками. Дзвонили, приїжджали в гості, дарували завжди хороші та потрібні подарунки. Бабуся дуже цікавилася правнуками, кілька разів навіть залишалася з ними сидіти в необхідних випадках, чим дуже виручала саму Світлану своєю допомогою.

– Моя рідна мама відмовилася мені з дітьми допомагати завжди! – згадує Світлана минуле. – Так і сказала – це ваші діти, вирішуйте свої негаразди та завдання самі, або няню шукайте, як всі батьки роблять в наш час. Хороша порада від рідної мами, але коли трапляється якась недобра ситуація, зазвичай не до пошуків няні. А коли все добре, няня і не потрібна, адже впоратися можуть і без неї, а гроші віддавати чужій людині не хочеться такі, особливо, коли їх і так немає. А бабуся завжди говорила – привезіть малюків до мене. Я буду лише рада, млинчиків їм насмажу, посиджу стільки, скільки треба, навіть не турбуйтеся про це.

Бабусі не стало десь пів року тому, і з’ясувалося, що ніякого заповіту на квартиру не існує, старенька просто не встигла його зробити, або не розуміла, що краще свої слова та обіцянки написати на папері.

– Ну, бабуся – радянська старенька людина, – сумно говорить Світлана. – Не вважала за потрібне, мабуть, бігати з цими паперами і походами до нотаріуса. Тим більше, з офіційних спадкоємців у неї – тільки дочка, моя мама. Про те, що квартиру бабуся хотіла віддати мені, мама чула сто п’ятдесят разів, а то й двісті. У неї самої житло є, їм є де жити з батьком і завжди було. Ну і бабуся, напевно, розсудила, що не буде ж моя мати претендувати на квартиру єдиної доньки і онуків, у яких до сих пір немає свого власного даху над головою.

Бабуся помилилася: мати Світлани тут же вступила в спадщину, оформила квартиру на себе і готує її для здачі в оренду, чекає, що ї за неї платитимуть добре. Про те, щоб пустити в це житло дочку свою з сім’єю, навіть мова не йде зовсім.

– Але бабуся говорила, що це буде моя квартира, вона завжди повторювала усім це. Все дитинство я це чула, багато раз, та й ви це чули постійно! – спробувала поговорити з матір’ю Світлана.

– Ой, ну хіба мало хто і що говорив в твоєму дитинстві на сімейних посиденьках, тоді різного бувало і часи другі були! – пояснювала переконливо мати. – Не бери до уваги. Навіть якщо щось і було, ми жартували. Це моя мати, я отримала спадок. Ця квартира дійсно буде твоєю, отримаєш своє після нас. І взагалі, якби бабуся серйозно хотіла подарувати тобі квартиру, оформила б заповіт і все на папері відписала б тобі. Заповіту немає, так що ніяких претензій і слів бути не може!

Світлана образилася на маму. Як же так? Мама сама чудово знає, що донька з дітьми живуть на орендованій квартирі давно. У Світлани двоє дітей, і бабуся хотіла, щоб квартира дісталася внучці. Світлана не знає, що має зробити, щоб квартира дісталася їй.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page