Моя мама крім себе, нікого ніколи не любила. І кажу я це не тому, що маю на неї образу, а тому, що це дійсно так.
20 років тому вона залишила мене з татом і поїхала за кордон шукати кращої долі. Не для нас, а для себе.
З батьком моїм вона відразу офіційно розлучилася.
А мені, на той час випускниці школи, сказала, що я вже доросла і сама дам собі раду.
Мама поїхала в Італію, але жодного разу за весь цей час не вислала нам і 10 євро. Вона там влаштовувала своє життя.
Єдиний раз, коли я щось отримала від мами – це телевізор, який вона мені купила, коли приїхала на моє весілля.
І то, приїхала вона не тому, щоб мене підтримати чи допомогти, просто вона хотіла показати всім родичам свого нового чоловіка.
В Італії мама знайшла якогось італійця, старшого за себе на років 20, і почала з ним жити. Він був не бідним, тому забезпечував маму.
Біля нього мама жила доволі забезпеченим життям і не думала про майбутнє.
Тим часом, я залишилася з татом, який весь цей час мені дуже допомагав.
Була у мене ще бабуся, мамина мама. Вона як і ми, була ошелешена поведінкою своєї доньки, тому відколи мама поїхала в Італію і забула про нас, ми з батьком доглядали бабусю.
До речі, мого тата бабуся любила як рідного сина. Вона йому навіть співчувала, адже після того, як мама поїхала, батько залишився сам і присвятив себе мені.
І коли бабуся злягла, саме зять її доглядав, і виносив судно.
У мене троє дітей, зараз я в декреті з молодшим, тому з немовлям на руках мені було б непросто ще й бабусю доглядати.
Мама знала про нашу ситуацію, але не вважала за потрібне приїхати, чи, принаймні, передати якісь кошти на лікування бабусі.
Зате, коли бабусі не стало, мама на похорон не приїхала, а з’явилася через кілька днів, щоб заявити про свої права на спадщину.
Після бабусі залишилася її велика трикімнатна квартира в центрі міста. Мама сподівалася, що саме вона, як єдина донька, успадкує це житло.
Її італійця не стало нещодавно, а його дорослі діти показали мамі на двері.
Вона залишилася при своїх інтересах і з пустими руками повернулася в Україну, адже трикімнатна квартира – це дуже непогано.
Та ми були змушені маму розчарувати, бо бабуся ще за життя написала дарчу на мене.
Мама не могла в це повірити, обіцяє, що подасть на нас до суду.
Мені байдуже, нехай робить, що хоче. Саме так вона і жила всі ці роки.
За інших обставин, звичайно, я б маму прийняла. А так вважаю, що цій людині я нічого не винна.
Хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.