Ця історія трапилася в нашому селі з моїми сусідами, мені було важко спостерігати її, хочеться написати про це.
Цікаво, що люди думають про цю історію, адже вона й досі лежить у мені каменем на душі.
Коди Андрій одружився з Галиною, всі люди вважали, що йому пощастило, адже кращої дівчини в нашому селі тоді й годі було знайти.
Відтоді стали жити вони в невеличкій хатині, яку батьки Андрія могли купити на свої заощадження.
Спочатку у них все добре було, як у всіх молодих сімей.
Згодом народився маленький синочок – Михайлик.
Андрій дуже старався, як міг, поки його дружина сиділа з їхнім малим дитятком вдома.
Чоловік щодня важко працював, щоб його рідні жили в достатку і ні в чому не мали потреби.
Згодом Галина стала говорити, що в селі їй сумно і вона хоче вийти на роботу, але влаштуватися дружина хоче в місті, яке знаходиться за 15 кілометрів від їх села, бо такій красуні нічого в селі робити.
Довелося, на той час, свекрусі сидіти зі своїм онуком Михайликом самій.
Адже Галина твердо вирішила, що не її справа сидіти найкращі свої роки в сільській хаті біля свиней.
Відтоді минув рік і одного дня Галина повернулася з роботи раніше, вірніше її якийсь чоловік привіз на дорогому авто.
Жінка відразу стала збирати свої речі.
Мама Андрія просила все добре зважити, адже роки молоді, все можна зрозуміти, просила подумати про синочка, адже він ще зовсім маленький.
На кого ж мати збирається покинути дитину малу?
Галина навіть не слухала і вже через годину, поїхала на тому авто з усіма своїми речами.
Андрій тоді намагався з усім справлятися сам, добре, що батьки допомагали в усьому йому.
А потім став дзвонити до Галини, просив, щоб хоч іноді навідувала свого маленького сина, адже дитина не може нормально без матері рости.
– Я вам нічого не винна, не дзвони мені більше, у мене вже є своя сім’я, я чекаю дитину. Живіть своїм життям. Забудьте про мене.
Андрій вже принципово вирішив подати на аліменти, адже чому мати має розкошувати, коли вони з сином ледь справляються самі.
Роки минали, син підростав, Андрій ще декілька разів телефонував колишній дружині:
– Ніколи не говори синові, що я йому щось винна, я у вас нічого не прошу, у мене вже є дитина своя, навчіться жити без мене, – постійно говорила Галина Андрієві.
Потім вона ще приїжджала в село декілька разів, але не тому, що хотіла побачити сина, а просила Андрія, щоб він не телефонував їй більше, не руйнував її сім’ю, адже її чоловікові це не подобається, у них через це постійні непорозуміння виникають.
Галина просила Андрія, щоб подумав про її дитину, що буде з донькою її, коли їх залишить чоловік.
Всі сусіди це чули і в селі усі люди знали, що Галина від мовилася від Михайла.
Після того Андрій їй більше не дзвонив.
А згодом зустрів Наталку – гарну та працьовиту дівчину з села.
Вона полюбила Михайлика, як рідну дитину.
Згодом вони одружилися і тепер чекають донечку.
А якось Наталка сказала Андрієві, щоб відмовився від аліментів, у Михайлика є тепер мама і гроші чужої жінки їм не потрібні.
Відтоді минуло чимало років.
І нещодавно Галина прийшла на подвір’я Андрія, сказала, що хоче побачити сина.
Стала скаржитися, що не склалося в неї життя, чоловік залишив, пішов до іншої, а донька залишилася з батьком.
Галина просила, щоб Андрій з Михайлом їй допомогли, адже жити їй ніде і немає ні копійки за душею.
Син вийшов, в цей час, на подвір’я і сказав своїй матері:
– Вчіться жити без нас.
Люди ще довго говорили про це, й досі про це говорять.
Мовляв, негарно син вчинив, адже мати є мати, їй потрібно допомогти.
Але хіба Михайло вчинив неправильно, коли відмовився від Ганни?
Фото ілюстративне.
