Перший мій шлюб виявився невдалим, я розлучився, коли моєму синові було всього три роки. Мирно розійтися з першою дружиною не вийшло. Дуже довго не могли після цього знайти спільну мову. Вона занадто сильно опікала сина, не відпускаючи від себе ні на крок, не довіряла його мені навіть на годину.
Від цієї ситуації погано було не лише нам, але і дитині. Син ріс переляканим і дуже нервовим. У боротьбі за нього в суді я програв, хоча і боровся цілий рік. У підсумку, я міг мати тільки зустрічі кілька разів на тиждень в її присутності.
Це давалося нам обом важко. Вона не могла просто знаходитися поруч. Втручалася в наші ігри розмови, їй не подобалося навіть, як я одягаю на нього кофту. Незабаром, вона зовсім перестала давати мені бачити сина, посилаючись то на його хворобу, то на погану погоду.
У підсумку, заходив до нього в садок час від часу, це був єдиний наш шанс провести час разом, хоча і цьому колишня дружина намагалася перешкодити. Наговорювала на мене вихователям, намагалася заборонити зустрічі. Але їй це не вдалося, так як мене в цьому садку знали добре, я часто допомагав їм щось фарбувати, ремонтувати, ніколи не відмовляв у допомозі. Вони знали, що я зовсім не такий, яким мене намагаються виставити.
Через рік я зустрів Аллу. Незабаром ми одружилися. Вона знала, що у мене є син, що я плачу аліменти, але її це влаштовувало. Адже я не дуже багато часу приділяв йому, і вона думала, що так буде завжди. Але моя колишня дружина теж до цього часу влаштувала своє життя. Зустріла чоловіка, вийшла заміж і трохи заспокоїлася.
Ми змогли домовитися. Їй було навіть зручніше, щоб я сам зустрічав сина, гуляв з ним один, звільняючи їй час. Почалися і додаткові витрати. Подарунки, іграшки, атракціони. Витрати невеликі, але бюджет ми ведемо разом з дружиною, тому вона відразу їх помітила.
Почалися непорозуміння. Спочатку вона стала нагадувати мені, яка погана моя колишня дружина, як вона ображала мене серед наших спільних знайомих і продовжує це робити. Називаючи мене поганим батьком і розповідаючи, що я кинув сина. Казала, що вона маніпулює мною і в’є мотузки, ставить свої умови. Казала, що потім вона знову скоротить мої зустрічі з сином, знову буде заважати нам бачитися, коли у неї з’явиться зайвий час. Просила не витрачати гроші на нього, крім офіційно призначених аліментів.
Живемо ми не багато і не шикуємо. Я її слухав і не розумів, до чого тут мій син. На наші відносини з дружиною він ніяк не впливає і не повинен від цього хоч якось втрачати. Він дуже схожий на мене і зовні і характером. Добрий, допитливий. Я його дуже люблю і хочу виховувати.
Але дружина проти. Вона дуже не хоче, щоб я вводив його в наше життя, вважає час, проведений з ним, вкраденим у неї. Каже, що якщо нічого не зміниться, вона подасть на розлучення. Справа в тому, що Алла зараз чекає дитину і такі її заяви я поки списую на її стан, але мені це дуже не подобається.
Вона хоче позбавити мене права виростити дитину в повноцінній сім’ї, якщо говорить серйозно. Я дуже її ціную і люблю, у всіх інших відносинах вона чудова. Смачно готує, підтримує мене, піклується. Але її ревнощі часом переходить межі. Вона ревнує мене і до колишньої дружини, з якою ми іноді спілкуємося по телефону про сина чи зустрічаємося, коли я гуляю з ним.
Алла злиться і плаче. Благає мене припинити спілкування з сином, кажучи, що народить своїх і все мені компенсує. Вона просить мене переїхати в інше місто, сама шукає там роботу і житло.
Я не знаю, як мені бути. Як пояснити, що дитина, це не іграшка? Що колишня дружина і син завжди будуть в моєму житті. Що я не можу ось так взяти і забути про них. І розлучення теж не вихід, адже у нас скоро буде дитина.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
